о. Беда Гриффітс OSB «Тиша та усамітнення глибин сердечних»

Роздуми о.Беди про монастичну інкультурацію у контексті індійского бенедиктинського досвіду…

articles_bgosb1_8bМета чернечого життя завжди повинна розглядатися в контексті пошуку Бога. Св. Бенедикт звертає до тих, хто вступає у спільноту питання про те,  чи дійсно вони шукають Бога. В Індії, де знаходиться наш бенедиктинський ашрам, процес пошуку Бога, що почався в часи Вед, породив безліч різних форм чернечого життя — в індуїстський, буддистський та джайнскій традиціях. У нашому християнському ашрамі ми намагаємося поєднувати традиційно-індійський ашрамовий спосіб життя з західно-чернечим, особливо з тим його стилем, який був вироблений камальдолійською традицією. У XI ст. св. Ромуальд заснував особливу форму чернецтва, в якій поєднувалися спільнотний і усамітнений спосіб життя, і також у своєму житті втілив образ життя євангельського, мандрівного ченця. На наш погляд кожен з цих шляхів має свою власну гідність.

Спільнотний спосіб життя є основою для західної чернечої традиції. Як ми знаємо, після П’ятидесятниці християнська спільнота жила, грунтуючись на вченні апостолів, у спільному ламанні хліба і молитві. Згодом це завжди розглядалося як основна модель для чернецтва. В Індії, з іншого боку, завжди є присутнім акцент на усамітненому шляху життя. Сам по собі індуїзм є меншою мірою спільнотною релігією, скоріше це шлях, що має безліч відгалужень, на якому та чи інша особистість досягає Бога. Цей особливий характер виражається у шляху cанньяси, на якому відбувається зречення від шлюбу, власності, майна і всіх людських уподобань, з метою віддати себе Богові в самоті. Саме санньяса є вищим ідеалом в Індії.

Існують, отже, глибокі відмінності в серці кожної з релігій. Християнство завжди зосереджено на спільнотному житті, і це, природно, вимагає певної організації і структури. Індійська санньяса, з іншого боку, закликає до граничної свободи. На завершення посвячення, «дікши», вчитель говорить новому санньясі: «Іди, сину мій, у свободі Духа, через нескінченний простір серця; йди за межі всього».

Опинившись в Індії християнський монах стикається з певною проблемою. Як можуть бути задоволені вимоги цих двох, різних образів чернечого життя?

Чи може традиція св. Ромуальда дати відповідь на це питання? Ромуальд почав свій чернечий шлях, як звичайний бенедиктинець, але з часом відчув, що все більше і більше звертається до усамітнення. Не розриваючи свій зв’язок з бенедиктинської традицією, він насамперед присвятив себе усамітеній молитві та відданості Богу в самоті. Можливо, саме ця модель є зручною для сучасних ченців? Томас Мертон відчув подібне покликання до чернечого шляху, але вступивши на нього, він прагнув до все більшого усамітнення, у межах свого чернецтва. Також і в східній церкві, яка не зазнала впливу св. Ромуальда, усамітнене життя є вищою формою чернецтва.

За межами цього питання про те, як можуть співвідноситися усамітнення та спільнота, ми знаходимо набагато глибше питання про природу молитви. Св. Бенедикт побудував чернече життя навколо спільнотної молитви і Lectio Divina, медитативного читання Писання, як базової духовної дисципліни. Але літургійна молитва, молитва словами і думками веде нас далі, до тієї глибини християнської традиції, що виражена у «чистій молитві» Евагрія Понтійського. У чистій молитві наш розум йде далі слів і думок, входячи в безпосередню присутність Бога. Саме в цій точці чернеча традиція заходу наближається до нехристиянської східної монашої традиції, де метою покладається піднятися над почуттями і розумом, увійшовши в глибину серця — туди, де людська природа зустрічається з божественною.

Схоже, до чогось подібного ми рухаємося у житті нашого бенедиктинського ашраму. В якості основи ми приймаємо загальну структуру чернечого життя зі спільнотною молитвою, читанням і навчанням, повсякденною працею. Усередині ж цієї структури кожен монах вільний слідувати за внутрішнім покликом Духа, перебуваючи в безмовності і самоті серця, де Бог є безпосередньо присутнім. У цьому глибинному центрі ми приєднуємося до шляху життя східних ченців і шукачів Бога. Таким чином, можна сказати, що ашрам є скоріше не місцем у зовнішньому світі, а внутрішнім простором. Цей простір серця — в Упанішадах він називається простором в «центрі лотоса серця» — і є те, до чого життя в ашрамі повинно вести. Безліч людей в сьогоднішньому світі перебувають у пошуку цього внутрішнього простору, цього місця зустрічі з Богом. І тільки там, де весь спосіб життя зосереджений на пошуку Бога, на пошуку Його всім серцем, це простір може бути знайдено.

break

о. Беда Гриффітс OSB Cam
Саччідананда Ашрам (Ашрам Пресвятої Трійці)
1991 р.

Переклад: Альберт Захаров