1.4 «Як ми приходимо до медитації ?»

(«Школа Медитації», Курс 1, лист 4)

articles_school_1_4b

Поштовхом, що веде кожного з нас до медитативної практики, зазвичай є щось надзвичайне, щось, що виводить нас за межи звичайного сприйняття реальності. Це може бути критичний або поворотний пункт на нашому життєвому шляху, деякі масштабні й значні для того чи іншого періоду нашого життя події – словом, один з тих моментів, коли вся наша реальність, яка ще вчора здавалася територією безпеки і стабільності, бере і перевертається з ніг на голову. Ми відкинуті близькою людиною або суспільством, зазнали поразки в якійсь важливій для нас справі або втратили самоповагу, позбулися доброї роботи або наше здоров’я підвело нас. Потрапивши в подібні обставини, ми можемо геть відмовитися приймати зміни, впавши в негатив, тотальну недовіру та відчай. Або ж вихід може бути знайдений у визнанні того, що наша дійсність не є настільки незмінною, як нам здавалося раніше, і, приймаючи цей факт, ми можемо відповісти на життєвий виклик, тверезо подивившись на самих себе, на наші власні обмеження та наші думки. Ми можемо спробувати подивитися на все з іншої, нової точки зору.

Також це може бути особлива мить переживання досконалої краси, що веде нас до розуміння того, що є щось, що виходить за межу всього того, що ми бачимо, щось більше. Отець Беда Гриффітс, відомий бенедиктинський вчитель та справжній мудрець нашої епохи, в своїй автобіографічній праці „Золота нитка” описує [1], як усвідомлення істинної реальності може бути спровоковане не кризою, а спогляданням природи. Пролог „Золотої нитки” розповідає, як одного разу, слухаючи спів птахів і милуючись цвітінням глоду, о.Беда був охоплений глибоким почуттям благоговіння. Споглядаючи захід сонця, він почув жайворонка, який співав свою пісню. Тоді його відвідало почуття зустрічі з „іншим світом, світом краси і таємниці”, і весь цей вечір був наповнений особливим переживанням, яке навідувало його і раніше, в різних ситуаціях – „присутністю незбагненної таємниці”.

Звичайно, не завжди цей досвід є таким драматичним, адже здатність сприйняття й усвідомлення різниться від людини до людини, від випадку до випадку. Можливо, хтось із нас зустрівся з цим моментом трансценденції, усвідомлення іншої реальності, звільнення з темниці „его”, слухаючи музику, читаючи поезію чи занурюючись у творчій процес. Ще хтось міг ніколи не переживати такого усвідомленого прозріння, при цьому завжди будучи обізнаним про існування вищої реальності, неявно та поступово досягаючи гармонії з нею. Нерідко в практиці медитації, навіть на її ранніх етапах, ми можемо зустрітися з реальним досвідом миру і спокою, що б’є ключем радості. Всі ці моменти, що вказують на наше звільнення від самопоглинення, так чи інакше є Божими дарами.

Але в будь-якому випадку, всі ці проблиски – не завершення нашого шляху, а тільки початок, стимул для подальшого зростання. Бажання дізнатися більше про цю інтуїтивну реальність міцніє, і ми починаємо оглядатися в пошуку тих, хто б зміг допомогти нам наблизитися до мети. Найчастіше саме в такий момент ми відкриваємо для себе ту чи іншу форму медитації, той чи інший шлях споглядання. І це стає початком роботи, в ході якої ми прояснюємо та інтегруємо наявний досвід, що згодом дозволяє продовжити наше сходження до духовної усвідомленості, особистої автентичності і трансперсональної Істини.

Той факт, що прозріння, проблиск іншої реальності часто стає початком нашої подорожі до глибинної молитві, також означає і те, що ми не в змозі привести або запросити до медитативної практики тих, хто не відчув спрагу цього „більшого”, що могло би бути знайдено в їх житті. Коли ми відчуваємо в собі покликання заснувати медитативну групу, все, що ми можемо зробити – це просто розповісти про власний досвід в нашому оточенні, у церкві, в нашій парафії. Ми можемо просто запросити людей. Чи будуть вони займатися медитацією, як молитовною практикою – знати про це вже не в нашій компетенції, оскільки це є Божим даром. Ми не можемо навертати, переконувати людей в необхідності медитувати, але що дійсно варто робити, так це запрошувати бажаючих спробувати практикувати медитацію та пітдримати їх перші кроки. Чи слід скористатися цією пропозицією – вільний вибір кожного.

[1] «Я любив усамітнення та безмовність гаїв і пагорбів. Там я відчував Присутність, щось невизначене і таємниче, що відображається в кольорах, в рухах птахів і тварин, в сонячному світлі, яке пробивається крізь листя, в звуці води, що струменіє, в вітрі, що дме серед пагорбів, у величі неба і землі […] Я прийшов туди, де сонце сідало над граючими полями. Несподівано з-за дерева, біля якого я стояв, випурхнув жайворонок, і його трель пронеслася над моєю головою. Потім він присів і закінчив свою пісню. Настала тиша… Якась сила змусила мене стати на коліна, неначе я перебував у присутності ангела; я ледь насмілювався поглянути на небо, оскільки воно здавалося мені завісою, яка приховує лик Божий” (о.Беда Гріффітс OSB „Золота нитка”)

break

Кім Натараджа

Підпишіться на розсилку щотижневих читаннь