1.4 «Як ми приходимо до медитації ?»

(«Школа Медитації», Курс 1, лист 4)

articles_school_1_4b

Поштовхом, що призводить кожного з нас до медитативної практики, зазвичай є щось надзвичайне, щось, що виводить нас за рамки звичайного сприйняття реальності. Це може бути критичний або поворотний пункт на нашому життєвому шляху, деякі масштабні й значні для того чи іншого періоду нашого життя події – словом, один з тих моментів, коли вся наша реальність, яка ще вчора здавалася територією безпеки і стабільності, бере і перевертається з ніг на голову. Ми відкинуті близькою людиною або суспільством, зазнали краху в якійсь важливій для нас області або втратили самоповагу, позбулися гарної роботи або наше здоров’я підвело нас. Потрапивши в подібні обставини, ми можемо геть відмовитися приймати зміни, впавши в негатив, тотальну недовіру і відчай. Або ж вихід може бути знайдений у визнанні того, що наша дійсність не настільки незмінна, як нам здавалося раніше, і, приймаючи цей факт, ми можемо відповісти на життєвий виклик, тверезо подивившись на самих себе, на властиві нам рамки і думки. Ми можемо спробувати подивитися на все з якоїсь іншої, нової точки зору.

Також це може бути особлива мить переживання досконалої краси, що веде нас до розуміння того, що є щось, що виходить за грань всього того, що ми бачимо, щось більше. Отець Беда Гриффітс, відомий бенедиктинський учитель і справжній мудрець нашої епохи, в своїй автобіографічній праці „Золота нитка” описує [1], як усвідомлення істинної реальності може бути спровоковане не кризою, а спогляданням природи. Пролог „Золотої нитки” розповідає, як одного разу, слухаючи спів птахів і милуючись цвітінням глоду, о.Беда був охоплений глибоким почуттям благоговіння. Споглядаючи захід сонця, він почув жайворонка, який «виливав свою пісню». Тоді його відвідало почуття зустрічі з „іншим світом, світом краси і таємниці”, і весь цей вечір був наповнений особливим переживанням, яке навідувало його і раніше, в самих різних ситуаціях – „присутністю незбагненної таємниці”.

Звичайно, не завжди цей досвід такий драматичний, адже здатність сприйняття й усвідомлення різниться від людини до людини, від випадку до випадку. Можливо, хтось із нас зустрівся з цим моментом трансценденції, усвідомлення іншої реальності, звільнення з темниці „его”, слухаючи музику, читаючи поезію чи занурюючись у процес творчого творення. Ще хтось міг ніколи не випробовувати такого усвідомленого прозріння, при цьому завжди будучи обізнаним про існування вищої реальності, неявно і поступово приходячи з нею в згоду. Нерідко в практиці медитації, навіть на її ранніх етапах, ми можемо зустрітися з реальним досвідом миру і спокою, що б’є ключем радості. Всі ці моменти, що знаменують собою наше звільнення від самопоглинання, так чи інакше є Божими дарами.

Але в будь-якому випадку, всі ці проблиски – не результат нашого шляху, а тільки початок, стимул для зростання. Бажання дізнатися більше про цю інтуїтивну реальність міцніє, і ми починаємо оглядатися в пошуку тих, хто б зміг допомогти нам наблизитися до мети. Найчастіше саме в такий момент ми відкриваємо для себе ту або іншу форму медитації. І це стає початком роботи, в ході якої ми прояснюємо і інтегруємо наявний досвід, що згодом дозволяє продовжити наше сходження до духовної усвідомленості, персональної автентичності і трансперсональної Істини.

Той факт, що прозріння, проблиск іншої реальності часто стає початком нашої подорожі до глибинної молитві, також означає і те, що ми не в змозі привести або запросити до медитативної практики тих, хто не відчув цю спрагу цього „більшого”, що могло б бути знайдено в їх бутті. Коли ми відчуваємо в собі покликання заснувати медитативну групу, все, щоб ми можемо зробити, так це просто розповісти про власний досвід в нашому оточенні, у церкві, в нашій парафії. Ми можемо просто запросити людей. Чи будуть вони займатися медитацією, як молитовної дисципліною – знати про це вже не в нашій компетенції, оскільки це виключно Божий дар. Ми не можемо навертати, переконувати людей в необхідності медитувати, але що дійсно варто робити, так це запрошувати бажаючих спробувати практикувати медитацію і заохочувати їх починання. Чи слід скористатися цією пропозицією – вільний вибір кожного.

[1] «Я любив усамітнення і мовчазність гаїв і пагорбів. Там я відчував Присутність, щось невизначене і таємниче, відображаються в кольорах, в рухах птахів і тварин, в сонячному світлі, пробиваються крізь листя, в звуці води, що струменіє, в вітрі, що дме серед пагорбів і у величі неба і землі […] Я прийшов туди, де сонце сідало над граючими полями. Несподівано з-за дерева, біля якого я стояв, випурхнув жайворонок, і його трель пронеслася над моєю головою. Потім він присів і закінчив свою пісню. Настала тиша … Якась сила змусила мене стати на коліна, неначе я перебував у присутності ангела; я ледь насмілювався поглянути на небо, оскільки воно здавалося мені завісою, яка приховує лик Божий” (о.Беда Гріффітс OSB, „Золота нитка”)

break

Кім Натараджа

 Переклад українською: Галина Старух