о. Володимир Заторскі OSB «Юда не видав Ісуса задля грошей» (Велика середа, 1 квітня)

judasz-komentarz-liturgiczny-622x435

Один з вас мене зрадить. “Чи то часом не я, Господи?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.” (Мт. 26, 21.25)

Це один із найбільш драматичних діалогів в Євангелії. Постать Юди викриває похмурі закутки нашої душі. Юнг в XX ст. відкрив існування в нас «тіней», тобто того всього, чого ми в собі не схвалюємо, чого соромимося, бо погане, компрометуюче, до чого відчуваємо огиду, що ми хотіли б виключити або принаймні приховати перед собою та іншими. Юда своєю поставою викриває цю сферу в нас. Тому для нас він є важливою постаттю. Він допомагає розпізнати темні закутки нашої душі.

Здається, що Юда не видав Ісуса задля грошей, як би це виглядало із текстів євангелистів. Він видав Його мабуть тому, що знав, що Ісус є месією, але замість звільняти Ізраїля з римської неволі, марно тратив час на виголошення прекрасних слів про любов Бога людям, які того не вартували. Хотів, отже, змусити Його до дії, ставлячи перед ситуацією, в якій не мав іншого виходу, аніж почати діяти. І тут ми натрапляємо на важливу тему сьогоднішніх читань: наявний розрив між людським мисленням і Божим задумом. Це постійна проблема в духовному житті, а навіть принципова проблема, а може й найважливіша, принаймні якщо дивитися на неї зі сторони нашого зусилля. Вона настільки глибока, що її пережив сам Господь Ісус. Ми пам’ятаємо Його молитву в саду: «Авва — Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти» (Мк. 14, 36).

 Сьогоднішні літургійні читання: Іс. 50, 4-9a; Мт. 26, 14-25

Зазвичай ми прагнемо приховати наші таємні помисли, залишити їх в тіні, щоб ніхто їх не розпізнав. Так ми почуваємося безпечно і можемо спокійно далі реалізовувати свої темні задуми. Так напевно було і з Юдою. Але в сцені з сьогоднішнього Євангелія Господь Ісус дає зрозуміти Юді, що знає його наміри. Здавалося б, що Юда повинен в цю мить засоромитися і припинити здійснення викритого задуму. Визнати свій підлий план, або з сорому втекти. Однак він далі продовжує його реалізовувати.

Здається, що в кожному нашому грісі з’являється момент усвідомлення, що те, що ми чинимо, є злом. Але все-таки ми бредемо в зло далі. Ось той момент в Юди. Виявляється, що вибране зло вишукує в нас якусь силу, яка навіть в мить оголення правди про нього далі пхає нас до дії, сумісної з цим вибором. Це сила задуму і вибору, зробленого раніше, який завжди володіє якимсь «добрим» наміром.

Існує просто трудність відходження від початого задуму. Прикладом цієї істини є Ірод і його наказ відрубати голову Іванові Хрестителеві. Він не хотів цього, але не відступився, бо раніше присягнувся. Неважливо, що присягнувся під час бенкету, у нетверезому стані, визнав однак, що мусить це виконати. Ця ситуація показує, що дуже важливою є постійна вразливість совісті на те, що в ній з’являється, і як треба постійно до неї прислухатися.

У моменти викривання зла перед самим нашим вчинком або в процесі його здійснення, конфлікт між Божим і нашим задумом досягає драматичної кульмінації. Тут також доходить до остаточного вибору зла. У вчорашньому Євангелії від св. Івана про виявлення зрадника ми читали: «І ввійшов тоді за куснем [хліба] у нього сатана» (Ів. 13, 27). Лише в цю мить диявол повністю загостив до його серця. Юда викриває глибоку правду про підступність нашого серця, тому він для нас такий важливий.

Очевидно з’являється питання: Що робити, як захищатися перед цією фатальністю падіння у зло? У цю мить відповіддю є постава Ісуса, яку незвичайно правдиво оголошує Ісая в сьогоднішньому першому читанні. Він пише:

«Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся. Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь: я знаю, що не застидаюся.» (Іс. 50, 5-7)

Ісус багато разів підкреслював, що його основним завданням є виконання задуму Отця. Говорив просто: «Їжа моя, — каже до них Ісус, — волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити» (Ів. 4, 34). Це його постійне зусилля, вершиною якого була промовиста молитва в саду. Вчора ми навели слова з послання до євреїв, яке говорять про те саме: «і хоч був Сином, навчився з того, що витерпів» (Євр. 5, 8). Господь Бог відкрив Мені вухо – тобто дав мені совість – а Я не спотивився, ані не відступив, тому й знаю, що сорому не зазнаю. Процитований уривок передає короткий зміст того, що ми повинні зробити: відкрити в собі та прийняти совість, йти за нею. Саме совість дозволяє нам розпізнати темні закутки наших задумів і захистити нас від їхніх наслідків. Те, ким ми є, залежить від того, що ми слухаємо. Одна з найбільших ілюзій полягає в тому, що нам здається, що ми вже є собою і знаємо, ким ми є. Але ж це не так! Ми лише тепер народжуємося. А народжуємося зі слова, яке ми приймаємо, і за ним йдемо. Якщо ми йдемо за потаємними думками свого підступного серця, то стаємо покрученими, позбавляємося тотожності. Якщо ж прислухуємося до голосу совісті, то стаємо Божими дітьми і навіть вже ними ми є – як пише святий Іван – але ця істина ще не відкривається цілком (див. 1 Ів. 3, 2).

На завершення варто придивитися до найнесподіванішої постави Ісуса, який свідомий зради і того, що його чекає, і цілком добровільно на це погоджується. Сьогоднішнє Євангеліє підкреслює цю його свободу. Він не тільки був зраджений і потрапив до рук катів, але сам здався, бо такою була воля Отця. Для декого така воля Отця жорстока і її неможливо схвалити. Однак, зараз не порушуємо цієї теми, тому що вона вимагає довшого обговорення. Варто звернути увагу на щось інше. У поставі Ісуса наступає мить розриву між його людськими уявленнями й намірами та послідовним довірянням Отцеві. Сам Він раніше говорить про цю поставу:

«Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів. 12, 24)

Цей принцип відноситься до кожної людини – зокрема відніс його до себе, як до людини, Господь Ісус. І те саме він реалізував, відмовившись від захисту та спокійно вийшовши на хрест з повною довірою. Лише так можна прийняти Боже спасіння. Якщо залишимо хоч частинку своїх намірів, тобто коли стараємося йти за Божою волею, однак зберігаємо щось для себе, то Божий задум щодо нас не може здійснитися повню мірою. Лише повна і однозначна покора Богові приносить плоди життя, тобто воскресіння. Воскресіння Ісуса є свідченням цієї фундаментальної правди.

break

Фрагмент з — о. Володимир Заторскі OSB  «Ми – люди «

о. Володимир Заторскі OSB (ps-po.pl wccm.pl) — монах бенедиктинського абатства у Тинцю (зараз є субпріором), засновник видавництва «Tyniec». Опікує світських облатів та медитативну группу WCCM при абатстві. Автор численних книжок про споглядання та духовне життя.