Лозана Бойд «Як йога повернула мене назад до Католицької Церкви»

Лозана Бойд
«Як йога повернула мене назад  до Католицької Церкви» 

article_550cf4ce713c2

Стаття, переклад якої нам запропонувала Ліля Старосельська, за що ми їй дуже вдячні, — це свідчення про шлях повернення до християнського духовного досвіду зрілої людини, яка змогла відчути жагу до цього під час занятть йогічною практикою. Це дійсно цікаві роздуми, у яких головним є саме неупереджена розповідь про зміни, що відбуваються у внутрішньому світі людини та про напрямок, в якому починає вести нас Святий Дух, коли ми відволікаємося від “розсіяної зосередженості” на свому его – до сяючої присутності Воскреслого Христа у глибинах людської природи, спасеної та відновленої у таємниці Хреста. Варто відмітити, що це свідчення дуже простої та відвертої особистості, яка не є компетентним фахівцем а ні в духовних традиціях східу, а ні в християнській теології чи мистицизмі. Тому, напевно, варто розглядати ці думки не як взірець мислення у галузі теології міжрелігійного діалогу, який у католицький церкві сьогодні ведуть багато хто з бенедиктинців або єзуїтів, а скоріше у якості живого досвіду людського серця, що шукає Того, хто дає початок цьому пошуку, знаходячи шукача. Людське серце може бути не вельми докладним у баченні тих чи інших питаннь, але головне, що живить серце людини – це відкритість до прагнення шукати та знаходити живого Бога, відкритість до тих шляхів, які можуть стати вікном для цих пошуків в умовах актуальних культурно-часових обставин. Про це, власно, і розповідає стаття. 

Марія Захарова
Редакція www.christian-meditation.com.ua

 

На початку 90х я жила в шаленому ритмі: провадила успішний міжнародний бізнес та виховувала трьох дітей. У мене не було особливого релігійного досвіду, Католицьку Церкву я покинула протягом років навчання у коледжі. Я була виснажена ще й через мою важку травму, яка не піддавалась медичному лікуванню. Одного дня, по дорозі додому після сеансу фізичної терапії, я побачила оголошення про заняття йогою. Я задзвонила за вказаним номером та познайомилася з людиною, що стала моїм вчителем на наступні чотири роки.

Після місяців та років занять йогою стан мого здоров’я покращився, моє тіло зміцніло та набуло гнучкості, моя травма загоїлась, загальний рівень стресу зменшився. Ці позитивні результати надихнули мене йти далі: я прийняла вегетаріанство, почала регулярно займатись медитацією, відвідувала ашрами та центри йоги, отримала дозвіл на діяльність інструктора.

На той час я вже знала дещо про основні релігії світу. Коли я тільки починала займатись йогою, то була дуже захоплена Східним містицизмом та палко поглинала все, що було з ним пов’язано. Мені здавалось, що ця екзотична духовність радикально відрізнялась від усієї Західної релігійної традиції. Йога стверджує, що охоплює всі релігії, тому мені здавалось, що у ній я знайду найвищу радість: стан перебування над усіма догмами та прямий досвід реалізації свого Я в центрі самоусвідомлення. Мені було сказано, що у такому стані людина може залишатись у світі та одночасно бути поза ним, радіючи миром, спокоєм та свободою.

Чи це насправді було можливим? Я завзято виконувала всі завдання та з плином часу щось у мені почало мінятись. Однак зміни відбувались в інший спосіб, ніж я очікувала. Чим дальше я заглиблювалась у медитацію, тим виразніше бачила, що посеред тиші знаходилось палке бажання чогось, чи радше — Когось, поза йогою.  Це не було досвідчення себе, чи свого Я, якого шукала; я прагнула заново поєднатися з Христом.

Теолог Джордж Ліндбек говорив, що «релігія, в якій ви народились, так само як і рідна мова, настільки проникає ваше нутро, що вона є вашою єдиною надією на вільне самовираження та правдиве духовне життя». Можливо, моє повернення було настільки ж простим, як і це ствердження. Але бажання та прагнення єдності з Христом привели мене на глибші духовні рівні порівняно з тими, що я досвідчувала перед тим. Через кілька років я знову стала католичкою.

Коли я серйозно займалась йогою, намагалася вирішити такий коан Дзену: «Ти не можеш цього знайти шукаючи, однак лише шукачі його знаходять». Я прийшла до висновку, що ми повинні бути готовими до ласки, але ласка приходить лише у відповідний Божий час. Зараз я це бачу, що хоч йога позитивно впливає на загальний стан здоров’я, однак не зовсім справджується як духовний шлях для християнина. Я брала участь у деяких дискусіях стосовно усвідомлення Христа в практиках йоги, але розповіді та описи другої Особи Пресвятої Трійці не були конкретними та однозначними. Свідомість Христа в йозі є більш узагальненим чуттям особистого просвітлення, а не поклонінням всемогутньому творцеві Всесвіту у нескінченній єдності Отця, Сина і Святого Духа.

Якщо надто спрощувати, можна сказати, що йога переносить нас від перебування у нашій загрубілій  зовнішній оболонці до досвіду позатілесного просвітлення. Завдяки певним позам тіла (асани) та дихальним вправам (пранаями) ми вчимось позбуватись прив’язаності до тілесної реальності; таким чином можемо просуватись в більш глибокі стани свідомості, медитації, і, в кінцевому рахунку, об’єднатись з трансцендентним (слово йога в перекладі з санскриту означає «союз»).

Йога вчить, що ми можемо відпустити нашу прив’язаність до фізичного світу і досягти духовного прогресу, привчивши спершу наше тіло до вправ на розтягнення і зміцнення (і тут користь для здоров’я очевидна). Асани допомагають випрацьовувати потрібну нам нерухомість та спокій. Інші практики, такі як крійя (очищаючі практики) та пратьяхара (звільнення від почуттів), додатково сприяють  відокремленню від світу.

Свого часу це мене привабило. Коли я не мала жодних релігійних зобов’язань, щоби підтримали мене, обіцяний мир та спокій завдяки відокремленню від світу здавались вирішенням проблеми пресингу мого зістресованого стилю життя. Та поступово я поверталась до юдео-християнського бачення людського тіла: воно не є природною перешкодою для духовного просвітлення, але, скоріше, має гідність і цінність просто тому, що Бог створив його. Християни покликані зберігати своє здоров’я заради інших, за потреби притримуватись дієти, виконувати фізичні вправи і відпочивати, щоб краще задовольняти потреби більшої спільноти.

Традиція вчить, що чим глибше людина занурюється в йогу, тим менше вона відволікається на зовнішній світ. Однією з цілей відірваності від минущих речей є самовладання, і це також привабило мене. У йозі самовладання передбачає працю над собою. У християнстві — це передумова до самовіддачі; розвивання своїх унікальних талантів потрібне для кращої віддачі їх назовні — складання дару з себе. Як на мене, йога мене спрямовувала на відокремлення від інших, хоч здавалось – що поганого в тому, що я не реагую на вчинки ближніх; вона ставала все менш Христо-централізованою.

Я чула, що вчителі називають килимок для йоги священним простором. Ми перебуваємо на килимку, щоби жертвувати себе будь-якому досвідченню, що розгортатиметься на кожному занятті. У всі часи ми ті, що відповідають за отриманий досвід. Ми можемо вибирати — брати або не брати участь в різних асанах і пранаямах, запропонованих учителем. У кінцевому рахунку, все залежить від нас, і священний простір килимка є нашою власною усвідомленістю.

І також є Меса, символ Голгофи, Свята Жертва Христа, що спокутує і відновлює. У цьому священному просторі я отримую освячену плоть і кров нашого спасаючого Господа і беру участь в цій величній молитві. Все більше і більше бачення килимка для йоги як священного місця починало здаватись духовно небезпечним.

Однак, інші аспекти практикування йоги, здавалося, нагадували мені про речі, які християни колись вже зрозуміли:  те, що саме, яким чином і скільки ми їмо, має духовні наслідки, і що впорядкування нашого раціону може принести духовні блага. У йозі свіжа, здорова вегетаріанська їжа вважається саттвічною або життєдайною. М’ясо, тютюн, алкоголь і кофеїн вважаються тамастичними або токсичними і перешкоджають успішній медитації.

Христос назвав усі продукти чистими: сама дієта не робить нас доброчесними. Тіло саме по собі є чимсь святим і добрим, незалежно від того, чи є на ньому шість кубиків пресу. Тіло не відволікає від реальності. Воно є реальністю. І все ж, з самого початку християнська традиція зрозуміла переваги посту і стриманості.

Перед Другим Ватиканським Собором католики повинні були відмовлятись від м’яса у п’ятниці та утримуватись від їжі за три години перед причастям. Після скасування цих заборон, спосіб посту у п’ятниці залишився на розсуд кожного вірного, та час утримування від їжі перед причастям скоротився до однієї години. На сьогодні ці вимоги, здається, вже забулись. Піст, який формально є серйозним періодом каяття та молитви, спростився до «позбавлення чогось». Якщо ми дивуємось, чому люди так часто вдаються до Східних практик, таких як йога, нам потрібно задавати питання, що сталося з практиками, що колись були частиною християнського життя.

Хоча християнська медитація є давньою традицією, що була широко поширена в ранній Церкві, протягом багатьох років вона стала віддаленою та чужою тому способу, яким більшість християн переживали свою віру. У 1960х та 1970х роках молоді люди натовпами покидали Церкву, вражені безпосереднім духовним досвідом, що обіцяв Східний містицизм та його практики, такі як трансцендентальна медитація. Ніхто в Церкві не говорив про медитацію. Католиків заохочували молитись, відвідувати Месу та отримувати сакраменти. І це було все. Хотіла б я знати, чи відкрила б я багатство традиції християнської медитації без практикування медитації під час занять йоги.

У той час, як методики можуть бути схожими (сидіння в тиші, заспокоєння суєтних думок та спогадів), християнська медитація включає в себе зосередження на Христі. Для мене це стало набагато більш життєдайним, ніж йога. Вся пустота, отримана при практикуванні йоги, тепер, здавалося, вимагає заповнення чимось або, скоріше, кимсь, хто є Христос.

Як християни ми віримо, що народжені в зіпсутому світі та потребуємо рятунку. У йозі ми рятуємо себе нашими власними зусиллями (я вживаю цей термін, щоб описати перспективу спасіння у йозі).  Йога вчить поняття карми, невирішених питань з минулих життів, які повинні бути опрацьовані перш ніж ми зможемо йти по духовному шляху.

Згідно християнству, ми також наділені свободою волі, щоб вибрати або відкинути шлях до порятунку, яким є сам Христос. Церква вчить, що немає такої речі, як минуле життя, і немає кармічного боргу. Кожен з нас унікальний і неповторний, покликаний Богом з вічності, аби замешкати у цьому тілі саме в цей час. Страждання може бути спокутуюче. Ісус Христос страждав через смерть, якої він не заслуговував. Присвячення і страждання єднає наше життя з життям Христа задля здобуття духовних милостей.

Де йога працює над самістю, християнство – над стосунками. Як віруючі, ми не орієнтовані лише на наше особисте спасіння. На невидимому рівні ми пов’язані одні з одними, і молитва спільноти підтримує кожного її члена. Церква заохочує нас молитись в конкретних намірах та взивати по допомогу святих – тих чоловіків та жінок, що прийшли перед нами, об’єднуючи віруючих в молитві, посередництві і спілкуванні крізь століття.

Йога не має сакраментів, тому що не має спасіння. Кожен з нас є у своїй кармічній подорожі. Немає неба, немає пекла; є кармічне колесо безперервного життя, смерті та нового народження аж поки відбудеться повне очищення. І тоді ми опинимось у певному невиразному стані єдності з космічним божественним.

Коли я вперше зайнялась йогою, то багато чула про реінкарнацію. Все було радше екзотичним: люди говорили про їхні минулі життя; дехто з них навіть вдались до терапії «повернення до минулого життя». Оскільки я не була практикуючою християнкою в той час, то нічого з цього особливо не розуміла. Я просто йшла за моїм власним досвідом йоги і не розважала занадто часто про реінкарнацію.

Тим не менш, я почала усвідомлювати, що віра в цикл життя і відродження прояснює мету йоги: відречення. Згідно з Буддою, відокремлення є відповіддю на страждання. Коли ми позбуваємось бажань, ми позбуваємось страждань. Нірвана, що описується як повернення краплі води в океан, є еквівалентом блаженства в йозі. Після того, як людина завершить усі «незакінчені справи» та видалить всі самскари (накопичені враження) після серії життя та реінкарнацій, всі її риси стираються в єдності кінцевого буття.

Християнський погляд на воскресіння видавався мені більш обнадійливим: це не повернення краплі води в океан, але володіння унікальним та прославленим тілом, проблиск якого був дарований апостолам в особі воскреслого Христа. Це прославлений стан, коли віруючі будуть перебувати у блаженному спогляданні; це вічний стан поклоніння Богові, в якому віруючі будуть возз’єднані зі своїми близькими і приєднані до хорів ангелів в гімнах вічної похвали.

Я продовжувала навчати йоги ще протягом кількох років після мого повернення до Церкви. Але мені було дуже важко узгодити філософію йоги з моєю християнською вірою. В кінці кінців, я більше не могла продовжувати викладати йогу. Я вдячна їй за ті позитивні впливи на моє здоров’я та техніки заспокоєння мого розуму, що я досвідчила. Однак, йога не в змозі заспокоїти найглибше прагнення, з котрим я зіткнулася в серцевині праці над своїм я: адорувати Христа.

Лозана Бойд, поетеса з Нью-Йорку, працює над книгою про цілісність та зцілення.

break

Переклад українською:  Ліля Старосельська-Ортинська