о.Лоренс Фрімен OSB «Великопісні роздуми» 2015 р. (II тиждень)

II тиждень


Субота II тижня Великого посту (7 березня)

10007409_242017382637925_1337617132_nЛк 15: 1-3, 11-32
:

«… Приймає Він грішників та з ними їсть»

Ісус — так само, як сьогодні Папа Франциск — отримував набагато більше розуміння й підтримки ззовні релігійного істеблішменту, ніж зсередини. Але це буде правдою щодо будь-яких найбільш радикальних мислителів та рефрматоров. Вони усвідомлюють сутнісну простоту своєї місії — а спроба спростити складні системи влади завжди створює вам ворогів.

Притча, якою Ісус відповідає на критичні коментарі про те, що Він спілкується із грішниками, — це історія про Блудного Сина. Знову й знову вона показує нам, наскільки моральні уявлення можуть відрізнятися від містичного досвіду. У нашій роботі навчання медитації — наприклад, коли вона викладається студентам бізнес-школи — це стає вельми раціональним. Пробуди той досвід, до якого веде медитація, — і ти побачиш, що етичні дилеми тепер розуміються й вирішуються набагато легше. Досвід переконує краще будь-яких аргументів. Ми можемо чинити добре лише до тієї міри, поки ми зберігаємо ясне бачення.

Притча (яку правильніше було б називати «Притчею про двох братів») містить безсумнівний моральний сенс. Не засуджуй порушника, коли він вже почав змінюватися. Навпаки, підтримай його на шляху цих змін своїм прийняттям і прощенням, — так само, як батько з притчі влаштував вечірку для своєї розкаяної «чорної вівці». Якщо ми розглянемо особистості обох братів — хто з них буде більш близький батькові? По суті, вони є рівними. Блудний син прокрався додому, чекаючи, що його сваритимуть: він не розумів природи безмежної батьківської любові. Тоді як старший, брат-буркотун, точно не володіє такою щедрістю, як його батько. Обидва брати — це різні аспекти нашого его. Одна половина хоче втекти після отриманого задоволення, а друга воліє позиціонувати себе з вищої моральної точки зору, відчуваючи у собі право засуджувати.

Але ж наскільки обидві ці половини невірно розуміють Отця — наше справжнє «Я». Його радість, його зречення від власної важливості, його чистий достаток любові символізує для нас трансцендентний, містичний вимір, який вище за звичайну мораль. Без знання цієї сутнісної правди про радість буття і безумовності любові наше его так і залишиться домінуючим.

Щоразу, коли ми медитуємо, ми, немов Блудний Син, що повертається додому, потрапляємо в обійми, — і, немов його старший брат, вчимося тому, що бути добрим — це дещо більше, ніж просто добре чинити. Піст — це час, коли ми, спрощуючи обрані аспекти нашго життя й зміцнюючи нашу дисципліну там, де вона є слабкою, можемопобачити себе по черзі в кожному з цих трьох персонажів і вирішити — а чи це так складно? — з ким із них ми хочемо бути насправді.


П`ятниця II тижня Великого посту (6 березня)

11018823_1011496875546499_5989006757394510533_nМт 21:33-46:

«… Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем»

Мрія екологів — виробляти нову енергію, переробляючи відходи. Що б не було викинуто або відкинуто, потім реінтегрується в економіку життя, — і знову досягається рівновага й баланс. Але в нашому внутрішньому житті це зробити так само нелегко, як і на глобальному рівні.

Коли щось викидається (відправляється на звалище) або йменується марним (відкидається), це зазвичай супроводжується відчуттям втрати, втраченої можливость або незавершеності. Найглибший людський інстинкт — це прагнення до сенсу, цілісності, взаємозв’язку та інтеграції. Ніщо не може здаватися відокремленим від цілого — просто тому, що це неможливо. У кожного з нас є спогади про взаємини, які ми хотіли б видалити з пам’яті, бо вони не відповідають бажаним патернам нашого життя. «Не жити минулим» — хороша порада; але відкинути минуле перш, ніж воно буде інтегроване, означає, що ми ніколи не зможемо його перевершити. Відкинути, придусити, — це майже як викопати глибоку яму, з якої нам буде все важче й важче вибратися. У старості ми можемо забути те, що було витіснене, але минуле нас не забуде.

Медитація — це винесення на світло справжнього всієї нашої особистості. Чим яснішим є світло справжнього, що містить в собі весь час і відкриває просту єдність життя, тим швидше ця інтеграція й подальше превосходження відбудеться природним чином, в свій час. Багато людей отримують такий досвід в моменти благодаті або кризи, коли структури часу (минуле, сучасне, майбутнє) просто тануть, і вони сприймають повний спектр життєвої історії одночасно. Споглядання завжди є сучасним.

Інший шлях повернути відкинуте (або пригнічене) — це зрозуміти, що заперечення ніколи не працює. Це лише тісніше пов’яже нас з тими аспектами пам’яті, які нам не подобаються. Зрештою відкинуте повертається (як Ісус), і може бути побаченим дуже по-різному.

Хвороба, що кидає життя під укіс, де втрачається всякий контроль, може стати одкровенням і благословенням. Дитина-інвалід розглядається як незручність, покарання або ганьба, її можуть відкидати будь-якими способами, — але раптово очі членів сім’ї можуть відкритися, і вони побачать цю дитину, як дар Божий, сповнений дива й подяки. А камінь, відкинутий будівельниками, стає наріжним каменем.


Четвер II тижня Великого посту (5 березня)

1781951_240311929475137_1177704889_nЛк 16:19-31:

«… Між нами і вами велика безодня»

Ми постійно живемо в прірві між заможними і незаможними, здоровими і хворими, розумними і дурними, прекрасними і потворними, худими і товстими, щасливчиками і невдахами. Саме це ми і маємо на увазі під «світом». Ісус сказав: «Бо вбогих ви маєте завжди з собою». Ми завжди будемо падати трохи нижче рівня абсолютної справедливості, бо саме життя не є справедливим, а виживає, як правило, найсильніший. Питання лише в тому, наскільки глибокою і широкою буде дозволено стати цій прірві. Чим вона ширша — тим нереальніше ми стаємо; чим вона глибша, тим болючіші переживання її.

Сьогоднішня Євангельська історія розповідає нам про багача (неназваного) і злиденного (по імені Лазар). Коли вони вмирають, багач розплачується за недолік співчуття, вирушаючи в місце страждань, тоді як Лазар піднесений ангелами на лоно Авраама. Це здається простою справедливістю, але мудрість Євангелія ніколи не буває такою спрощеною. Лазар не говорить. Його «спікером» стає Авраам. Багач, тим не менш, каже. Спочатку він волає про хоча б мале полегшення, подібно душам Данте в аду. Авраам відповідає, що прірва нині занадто велика, щоб перейти її. Якщо ми сьогодні не будемо працювати над тим, щоб звузити цю прірву між багатими і бідними, вона буде зростати по експоненті, і наш поділ стане непоправним.

Але в Євангельській мудрості кінець завжди стає початком. Багач просить Авраама попередити його сім’ю про його тяжку долю, про те, що їх чекають такі самі страждання, якщо не зміняться. Ось вони, зміни в його черствому серці. Звичайно, правда в тому, що поки його співчуття простягаються виключно на його сім’ю, але все ж це початок співчуття, активного співчуття потреб інших. Коли весна співчуття випущена на волю, людська прірва, его, ізольоване «я», возз’єднуються. І в цьому возз’єднанні (а саме таке буквальне значення слова «релігія»), відбувається велике зцілення.


Середа II тижня Великого посту (4 березня)

10422546_373963542776641_7170888744542076018_nМт 20:17-28:

«… Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити, і душу Свою дати за викуп багатьох»

Дивно, як Церква іноді повторює слова Ісуса (прочитайте слова сьогоднішнього Євангелія повністю — і подумайте про його абсолютне перевернення в соціально-політичних системах) з позицій ієрархії та привілеїв. Головне, що реабілітує Церква — це присутність в системі людей (не рахуючи ченців), які чітко, ясно і болісно усвідомлюють подібні невідповідності. Хто ж засудить людей, що залишають цю структуру? І більше того, гідні похвали люди, що залишаються в рамках системи і хто слухає — дійсно слухають — слова вчителів, і страждають від когнітивного дисонансу.

Я рекомендую вам послухати подкаст WCCM цього місяця. Ви можете навіть пропустити мою мову, перейшовши відразу до інтерв’ю Леонардо з моїм другом і сопаломніком Енн Макдоннелл. Вона каже там про свою смертельну хворобу і досвід сьогодення, а також досвід присутності, який виникає, коли ми входимо в це справжнє. Центр християнської медитації, яким вона керує, знаходиться недалеко від Норіджа, в Англії (Ногг Барн). Це одна з точок планети, яку неможливо нагугліть, але де мешкає істина. В її інтерв’ю мене дуже вразило — і багато чому навчило — те, що вона говорить про аспекти «безсмертя в медитації», про які їй (що зрозуміло) «нелегко говорити». Її слова вчать, хоча сама вона не подає себе, як учителя.

Дух служіння і істинного смирення, що є містично-моральним ядром Євангелія, неминуче відсилає нас до знання про смертність. Якщо ви ще не побачили цього аспекту Великого Посту — я сподіваюся, що ви скоро його побачите.


Вівторок II тижня Великого посту (3 березня)

DSCN2770 copyМт 23:1-12:

«… Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!»

Прочитайте євангельські фрагменти про те, як Ісус жорстко критикував «фарисеїв» — і подумайте про сучасних фарисеїв: мусульманських фарисеїв, індуїстських фарисеїв, юдейських фарисеїв, секулярних фарисеїв і — не в меншому ступені — християнських. Небагато людей змогли б стриматися і не відреагувати на такі звинувачення, якби їх лицемірство було виставлено напоказ і піддано осуду. І, як ми побачимо протягом Страсного тижня, Ісусу це також не зійшло з рук. Але ми довіряємо Йому, через Його страждання та їх позамежні наслідки, і ще тому, що Він говорив з позиції пристрасної прихильності правді, — а це єдиний вид прив’язаності, що несе нам свободу.

Ми бачимо, як Ісус виставляє напоказ внутрішньорелігійні проблеми, в усій їх непривабливості, — і мова зовсім не йде лише про одну конфесію. Розбещення у рядах найкращих є найгіршим з можливого і тому заслуговує максимального й відкритого осуду. Ісус робить логічний висновок: «А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель — Христос, всі ж ви — брати «. На сцені з’являється Лютер, пізніше — Другий Ватиканський Собор, потім — Папа Франциск. На сцені присутня також темна тінь християнського дискурсу — Антихрист (а в інших культурах ми теж бачимо подібне «анти» — конфронтуюче усьому справжньому). «Ви всі брати й сестри» — як саме ми збираємося пристосувати цей нерентабельний ідеалізм до необхідності ієрархії, до привілеїв, що маскуються під «служіння» й «покору»? Дуже просто: з’являються «старші брати» й «молодші сестри».

Ісус виглядає радикальним порушником. Як ми можемо «приручити» Його, як може Церква створити потрібне враження про так звану «благу» вістку, що перевертає світ, так добре нам знайомий — і заодне наш розум і те, як ми ним користуємося, — догори ногами? І це теж запросто. Просто потрібно створити системи під вивіскою «правди» — але не володіють цілющим дотиком правди. А потім перетворити таку систему на ідола.

Як же ми можемо опиратися цій неминучій тенденції до контрреволюції? Якщо ви поки що цього не знаєте, давайте помолимося, щоб цей Великий Піст навчив вас цьому.


Понеділок II тижня Великого посту (2 березня)

1497201_240322782807385_754798352_nЛк 6:36-38:

«… Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.»

Це — моральне правило 101, варіація золотого правила всіх традицій мудрості: чиніть з іншими так, як ви хотіли б, щоб вони чинили з вами. Такий підхід гарантує не лише справедливість, а й мир в усьому світі. Як мораліст, Ісус є точним і вимогливим, і тут не винаходить колесо.

Ми постійно бачимо в новинах історії жадібних і нечесних банкірів та лицемірних політиків — все це засмучує нас, але, на жаль, є більш ніж знайомим. Ми очікуємо від цих медійних фігур, що вони будуть кращими, ніж ми, — або хоча б краще даватимуть раду зі своєю ненаситною жадібністю, триматимуть її під контролем. Але їм часто бракує навіть базової моралі й порядності, коли вони намагаються отримати ту «добру міру», про яку говорить Ісус, але зовсім не бажають давати стільки ж іншим. Ніхто не засудить, якщо ми будемо соромити таких людей, хоча ми повинні, перш за все, ретельно вивчити колоду у власному оці, перш ніж судити і засуджувати. Для кожного з нас дуже важко припинити хапати й поглинати: варто лише почати, і нам буде нелегко зупинитися. Я можу перевірити цей факт просто зараз: поруч зі мною стоїть банка поп-корну.

Проте в сьогоднішньому читанні Вчитель також прочиняє містичний зміст моральності. Ось чому Вацлав Гавел говорив про потребу трансцендентного, існуючу в сучасному пост-модерному світі. А ми могли б пов’язати це з потребою в містичному, яку відчуває секулярне суспільство. Воно необхідне нам вже тому, що існує, і ми не можемо відчути задоволення, якщо правда буде пригніченою.

Мораль говорить нам, що ми повинні чинити з іншими так, як хотіли б, щоб вони чинили з нами. В якійсь мірі це може привести нас до принципу «око за око». Отже, ми повинні побачити й містичний, трансцендентний вимір, що лежить в основі моралі. (Врівноважити справедливість ласкою). Ось який сенс цитати про «добру міру».

Міра, яка не може бути виміряною, тому що висипається з переповненої ємності. Трансцендентність. Таємниця альтруїстичного дару, справжньої щедрості. Зауважте також фразу «вам у подолок дадуть ваше». Це не зароблений прибуток, не зібраний врожай, не випадковість і не причинно-наслідковий зв’язок. Що ж «дадуть»?

І те, що «дадуть» — це не «плюс в карму» репутації вашого аккаунту. «У подолок дадуть ваше».

(А як щодо моєї банки з поп-корном? Так, вона порожня).


II неділя Великого посту (1 березня)

articles_lent2015_9bМк 9: 2-10:

«… забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих. І Він переобразивсь перед ними»

Видатний — і досить складний — романіст Генрі Джеймс одного разу був запрошений своїми друзями, які хотіли пожартувати над ним, на ляльковий спектакль «Панч і Джуді». Але вони були вражені тим, що ця вкрай проста форма театру повністю поглинула його. Після вистави він досить довго мовчав, поки друзі нарешті не запитали його, якими ж є його враження. «Яка надзвичайна економія засобів!» — Відповів він, — а потім задумливо додав: «Яка економія цілей».

Те ж саме ви можете сказати про Євангеліє й усі його історії, як, наприклад, сьогоднішній опис того, як Ісус преобразився в світлі перед кількома своїми найближчими учнями, яких Він узяв з собою на гору. Опис це досить скупий (економія засобів), а сенс його настільки простий, що не піддається простим поясненням (економія цілей). Коли Далай Лама, на «Семінарі Джона Мейна» у 1994 р.,  коментував цей уривок, він не описував його метафорично, але говорив про нього,  як про приклад того, що в Тибеті називають тонким — або «райдужним» — тілом.

Правда, зазвичай, є настільки ж лаконічною. Чим більше ми більше ми аналізуємо, ускладнюємо і шукаємо визначень — тим сильніше ми відхиляємося від істини. Зазвичай ми занадто багато говоримо про те, чого не розуміємо, і значно рідше — про те, істинність чого дійсно відчуваємо. Ось чому медитація є такою «економною» у своєму відкиданні зайвих слів і думок у цій роботі мовчання, що провадить нас до дуже простої мети.

В історії про Преображення Петро (як це зазвичай і бувало) помиляється, кажучи, але не розуміючи, що він говорить, бо «налякалися страхом великим». Чому ж правда — і простота, яка є одною з найважливіших мов правди — настільки сильно нас лякає? Чому мовчання (коли ми дозволяємо піти геть навіть думкам), дається нам так нелегко? Чому так важко з вірністю повторювати свою молитовну формулу, свою мантру? Чому навіть прості обітниці, взяті нами на Великопісний період, часто здаються нам надмірними?

Може, тому, що нам здається занадто простим цей шлях приведення цілей і засобів до гармонії — шлях, що веде нас до самих себе у блискучій славі сьогодення?

break

Фото: о.Лоренс Фрімен OSB, Perpetua Claritas