о. Беда Гриффітс OSB Cam «Медитація і Нове Творіння в Христі», ч.5 «Єдність за гранню двоїстості»

1004542_558294614219591_2137802531_nМедитативна практика оголює глибокі рани, наявні в нашій власній природі, змушуючи нас зустрітися лицем до лиця з усіма тими стражданнями, що переживає людство від початку часів. І тут в нас зароджується співчуття. Цей внутрішній досвід у свою чергу може бути виражений у співстражданні, яке ми проявляємо в тих чи інших життєвих ситуаціях.

Нам слід подолати двоїстість мислячої свідомості, що відокремлює нас від Бога і від оточуючих, і подолати її насамперед усвідомивши той факт, що в Христі ця двоїстість вже повністю подолана. Первородний гріх є ніщо інше, як падіння в двоїстість. Спочатку людська істота було створена для буття в єдності тіла, душі і духу, і ця єдність передбачала повну відкритість Богу. Падіння людства – це падіння з духу в психіку, в душу – тобто в область его, ізольованої самості. Замість безперестанної відкритості Богу в дусі, ми скинуті в наше власне его, де нас утримує страх і одне-єдине прагнення – боротися за самих себе. Христос прийшов визволити нас від кайданів дуалізму. Коли ви замкнені в психе – область психічної реальності, – все ділиться на два – на добро і зло, на правильне і неправильне, чорне і біле, свідомість і несвідомість, розум і матерію, суб’єкт і об’єкт, істинне і помилкове. Раціональний розум все робить двоїстим, він бачить все тільки з точки зору протилежностей.

Але за гранню цієї двоїстості розуму завжди виявляється дух, що приводить все до єдності. І медитація веде нас за грань різних протиставлень, до єдності духу. Ісус поламав перешкоду, розділеність, властиву нашій природі. За словами апостола Павла, Христос „зруйнував стіну, яка була перегородою”, примиривши нас в одному тілі на Хресті (Еф 2:14-16). У Єрусалимському храмі була стіна, яка перекривала шлях будь-якому язичникові. Всякий язичник, що ступив в середину храму, повинен був бути вбитий. Вхід був відкритий тільки юдеям, обраним людям. Всі інші завжди залишалися зовні. Ісус зламав стіну, що розділяла, відкривши дорогу в Храм для всього людства. Але ми знову і знову зводимо подібні стіни, продовжуючи роз’єднувати світ.

Отже, Ісус примирив усіх нас в одному тілі на Хресті, „зруйнувавши „стіну, яка була перегородою”. Саме сьогодні нам необхідно серйозно поставитися до бачення людства як одного тіла, єдиного цілого. Вчителі Церкви володіли дуже глибоким розумінням Адама, який перебуває у всьому людстві. У Св. Фоми Аквінського є прекрасне формулювання цієї ідеї: „omnes homines, unus homo”, „всі люди – одна Людина”. Всі ми є органічно пов’язаною єдністю, одним цілим. Ми члени цієї Єдиної Людини, падшої і розділеної, що роздирається в усі сторони конфліктами і плутаниною [1]. І все людство було відновлене Ісусом, не тільки лише іудеї або християни, чи ще яка-небудь окрема група людей, але саме людство, як одне ціле, було відновлене до єдності Нового Адама, до фундаментальної єдності свідомості всієї людської раси, нерозривно пов’язаної всередині себе і з усім світоустроєм, з усім космосом [2].

Це саме те знання, яке ми сьогодні починаємо відновлювати, заново відкриваючи суть нашої спільної людяності. Навіть такі речі, як телебачення, допомагають нам зрозуміти, що те, відбувається в гарячих точках планети, наприклад в Іраку, є частиною наших власних проблем, незважаючи на те, що ми можемо жити в іншій частині світу. Ми починаємо знову бачити людство в якості частини космічного цілого. Ми також і частина цієї планети, так як нею об’єднані, і наше життя виростає з неї. Кожен з нас – частина всіх інших, в нашому зростанні і становленні ми переплетені найтіснішим чином, взаємодіючи один з одним у цілісній єдності. Ми знову і знову відкриваємо цю єдність за гранню подвійності, і тепер ми можемо побачити в ньому невід’ємне право кожного з нас.

У авраамічних традиціях присутній досить сильний акцент на дуальності. Людству довелося пройти через дуалістичні уявлення, щоб дізнатися на досвіді різницю між правильним і неправильним, добром і злом, істиною і оманою. Вам необхідно пережити цей етап поділу наліво і направо, розкладання всього по поличках, але потім дуже важливо перевершити цей рівень, піднятися над ним. Старий Завіт в цілому відображає цю подвійність: там ми завжди бачимо ізраїльтян в якості святих людей, і поза їх кола ми спостерігаємо всі інші народи, які так чи інакше мають бути відкинуті. Добре відділяється від усього іншого, зле віддається забуттю. Такі дуалістичні уявлення спостерігаються протягом іудейської традиції.

Ісус прийшов до нас, з’явившись в середовищі цієї традиції і звертаючись до нас, Він часто використовує її мову відкидання і осуду. Але кожного разу, починаючи з цих слів, Він веде нас за їх грань, підносячи нас до тієї точки, в якій ми змогли б подолати всі пари протилежностей. У Євангелії від Іоанна є місце, що служить прекрасним виразом цієї мети, до якої нас зрештою веде Ісус: „щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине” (Ін 17:21). Ісус повністю єдиний з Отцем, але все ж Він не Отець. Це недвоїсті відносини – не один і не два. Такою є таємниця любові. Коли двоє об’єднуються в любові, вони стають одним, але при цьому кожен зберігає свої особливості. Ісус і Отець перебувають в цій абсолютній спільності любові, і Ісус просить нас усіх увійти в єдність і бути одним так само, як і Він з Отцем – одна тотальна єдність у недвоїстому бутті Отця. Саме таким і є християнське покликання – відновити цю єдність.

В Індії ідея адвайти, недвоїстості є основоположною. Вся індійська традиція пронизана цим прагненням вийти за грань двоїстості. І якесь особливе розуміння адвайти, недвоїстості – це одна з тих корисних речей, яку сучасні християни могли б винести з зустрічі з класичною індійською філософією. Християнство зародилося в ізраїльській традиції морального дуалізму. Далі на шляху свого розвитку воно пройшло через греко-римську культуру, засновану на метафізичному дуалізмі. Але сьогодні настав час для нас зустрітися з духовною думкою Азії, в якій нам відкривається принцип недвоїстості. Раціональний розум завжди вимагає наявності одного або двох, тоді як недвоїстість, що лежить за гранню раціональності, свідчить про існування відносин, в яких немає можливості говорити ні про одне, ні про друге. І саме в процесі медитації ми опиняємося поза двоїстістю. Ми покликані відновити єдність, що перевершує дуалізм, вона належить нам по праву, і тільки вона зможе задовольнити ту найглибшу потребу, яку відчуває сучасне людство.

Я планую взятися за написання книги, що розповідає про писання самих різних духовних традицій, яка була б призначена для читання і християнами, і віруючими інших релігій. У ній я хотів би спробувати показати, як кожна зі світових релігій – індуїзм, буддизм, даосизм, іслам, іудаїзм і, звичайно ж, християнство, спочатку володіючи дуалістичною основою, починають по мірі свого розвитку рухатися в область недвїстості, про яку ми говоримо. Наприклад іслам і іудаїзм спочатку налаштовані особливо дуалістично, в писаннях обох цих традицій ми постійно спостерігаємо двоїсті тенденції, там ми зустрічаємо жахливе засудження невіруючих і всілякі описи їх загибелі і покарань. Це та стадія розвитку релігійної свідомості, яку повинні пройти всі люди без винятку. Але ми бачимо, як в VIII і IX ст. в ісламі з’являються суфії, орієнтовані в недуальному напрямку. Подібним чином і в іудаїзмі зароджуються містичні школи каббали, так само як і духовність рейнських містиків і Майстра Екхарта у нас, в християнстві – все це прояви недвоякого рівня тієї чи іншої духовної традиції. Буквально кожна релігія в процесі свого розвитку долає дуалізм і через свою містичну традицію рухається в недвоякому напрямку. Вийти за грань двоїстості – ось до чого ми всі в кінці-кінців покликані.

Медитація є шляхом, що веде в цьому напрямку. Наводячи свій розум в спокій, роблячи зупинку ми відкриваємо об’єднуючий принцип, який лежить за гранню всього, що тільки може бути. І в цьому відкритті наша надія, це та мета, до якої ми спрямовані. Це неймовірно важливо, і я думаю, що за допомогою медитативних рухів Бог веде нас до цього, і через кожного з нас – все людство. Це поклик, на який все більше відгукується весь світ. У різних місцях люди зустрічаються один з одним, відкриваючи в собі цю спрагу і тамуючи її тими чи іншими способами медитативної практики.

Призначення кожного з нас у тому, щоб відкрити своє серце тій таємниці недвїстості, яка прихована в Пресвятій Трійці. У ній беруть участь не ізольовані один від одного індивідуальності. Трійця – це спілкування любові, це недвоїста реальність. Її поклик ми всі несемо в собі.

 

Примітки перекладача: 

[1] „Коли Адам Упав, упав і Син Божий. Через праведну єдність, створену на небесах, Бог Син не міг бути відділений від Адама, тому що під Адамом я зрозуміла всіх людей. Адам відпав від життя в смерть, в яму цього нещасного світу […] В очах Бога всі люди – це одна людина, і одна людина – це все люди.”(Бл. Юліана Норіджська, „Одкровення Божественної Любові”, Об’явлення 9, 14)

[2] Космос (греч. Κόσμος) – термін древнегрецької філософії, що вказує на впорядковану гармонійну цілісність природного світу. Широко використовувався неоплатонічними філософами і середньовічними христианськими богословами для описання сотворної вселенної.

break

Переклад українською: Галина Старух