о. Беда Гриффітс OSB Cam «Медитація і Нове Творіння в Христі», ч.4 «Призначення мантри»

articles_bgosb1_4bВажливо пам’ятати про те, що молитва і медитація охоплюють всю людину в цілому. Ми молимося тілом і душею також, як і духом. Ми прославляємо Бога за допомогою свого тіла, навіть якщо просто вимовляємо слова, і тим більше, коли співаємо. У суто споглядальної молитви дії тіла зводяться до мінімуму, але навіть тут присутній рух – наше дихання. Всі східні традиції особливо підкреслюють важливість дихання. Дзен-медитація фокусується на диханні в області живота, на вдиху і видиху. Цей важливий центр називається  по-японськи – хара. Нам не варто однозначно нехтувати подібними уявленнями.

Це емоційний центр, але також це і центр нашої psyche, психічного життя; багато людей знаходять концентрацію на хара вкрай корисною. Інші воліють зосереджувати увагу на серці, яке набагато частіше розглядається в якості центру. Також існує спосіб зосередження на центрі, який в індійській класичній йозі позначається санскритським словом аджна, його ж часто називають „третім оком”. В Індії ми наносимо на це місце червону крапку [1]. Наші два ока є очима дуальності, якими сприймається світ зовнішніх явищ, наше зовнішнє я. Третє ж око – це внутрішній зір, який бачить внутрішнє світло. Для багатьох людей має величезне значення поєднання мантри, молитовної формули і дихання, так як це допомагає тілу увійти в саме серце молитви. Але звичайно, коли мова йде саме про медитацію, тіло повинно залишатися нерухомим, наскільки це можливо, щоб не відволікати розум. Деякі наполягають на вертикальному положенні тіла і тиші. Це є важливим нюансом в індійській традиції, у вправах йоги: абсолютно прямий хребет і повна тиша. Ще однією важливою умовою медитації є відсутність напруги. Тіло і розум повинні бути абсолютно спокійними, щоб душа була сприйнятлива і відкрита Духу Божому. У теорії йоги говориться, що наше положення повинно бути одночасно легким, спокійним і стійким. Воно повинно утримувати нас в стані врівноваженості, але в той же час не створювати напруги.

Необхідно пам’ятати, що будь-які звуки вібрують крізь все тіло і проявляють глибокий психічний вплив. Важко навіть уявити собі, наскільки разсіюючим є плив звукового фону сучасних міст на нашу психіку. Нас постійно бомбардують ці звуки, телевізійні образи. Практика безмовності так важлива, тому що допомагає нам звільнитися від всіх цих відволікаючих чинників. Функція мантри, молитовної формули – допомогти згадати про душу, привести її назад до центру і об’єднати всю людину – тіло, душу і дух – з Божим Духом.

Не впевнений, чи повною мірою я дав зрозуміти важливість відмінності тіла, душі і духу. У нас є тіло – фізичний організм, який об’єднує нас з усіма організмами у всесвіті. Також ми володіємо душею, яка є психологічним організмом із сприйняттям, чутливістю, уявою, розумом і волею. Центром психіки є наше его: те, що на санскриті називається ахамкара, „я – той, хто діє”. Психіка дуже обмежена, але за нею виявляється Дух, як сказали б в Індії – Атман, що є точкою самотрансценденції. Саме тут тіло і душа виходять за рамки власних людських обмежень і відкриваються безмежній, вічній, божественній реальності. Медитація здійснюється в дусі, виходячи за межі наших тіла і душі.

Метою завжди є центрування тіла і душі в глибинах духу, де дух людини зустрічається з Духом Бога. Як сказав апостол Павло, „Дух свідчить разом із духом нашим, що ми – діти Божі” (Рим 8:16-17). Тут, в дусі, его долається, і ми відкриваємося Святому Духу. Це і є місце зустрічі нашого і Божого Духа. Медитація повинна бути таким місцем, в якому людський дух зміг би зіткнутися зі Святим Духом Бога і відкрити себе йому. Цікаво відзначити, що в Новому Завіті слово „дух” іноді використовується як людське, а іноді, як божественне, – саме тому, що він є місцем зустрічі. Св. Франциск Сальський говорив про дух, як про „найтонше місці душі”. Це точка самотрансценденції, де ми, виходячи за рамки самих себе, знаходимо божественний Дух в наших серцях, тобто в самому центрі нашого буття. Повторення мантри, молитовної формули, – це просто спосіб утримати всі здібності душі і тіла зосередженими в цій точці.

Це процес об’єднання всіх сил душі в Дусі, де їх охоплює світло істини, який по суті є світлом любові. Любов Святого Духа, вливаючись в наші серця, ставить нас обличчям до обличчя з Богом. У східних традиціях всі форми медитації є шляхами до внутрішнього центру. Але що саме там відбувається, залежить вже від нашої віри і традиції. Для християн місцем Духа є серце, наповнене Божественною любов’ю за допомогою Духа Святого.

Однією з виникаючих проблем є роззосередження уваги. Коли ми беремося за медитацію, наш розум починає блукати. У більшості людей діяльність розуму ніколи не припиняється. Для людей сьогодні, і особливо для людей Заходу, чиє життя так повне неуважності, для яких телебачення з його потоком образів є постійним джерелом відвертання уваги, проблема розумового контролю стоїть вкрай гостро. Ми постійно думаємо, думаємо, думаємо. Здається, що більшість з нас не може зупинити постійний потік думок. Але що ми дійсно могли б зробити, так це просто дозволити думкам текти, не заглиблюючись в їх потік, і тихо спостерігати за всім цим, як за хмарами в небі. У цей час глибинна свідомість, дух всередині нас, тихо спочивав би в Божій присутності. Жорстка боротьба з абстрагованістю може принести більше шкоди, ніж користі – у цьому випадку в процес включиться его. Ми намагаємося зупинити себе, але потім все тільки погіршується. Коли ж мантра спокійно вимовляється, думки приходять і йдуть. Ми просто не повинні слідувати за ними. Дозвольте їм приходити і йти, тихо та спокійно утримуючи свою мантру, свою молитовну формулу.

___

[1] Тілак (чандала) – традиційний знак у вигляді точки, горизонтальної або вертикальної смужки, що наноситься в Індії на тіло за допомогою глини або порошку кумкуми. Багато індійських християн, мирян, ченців і священиків прийняли цей символ у свою літургійну практику. При цьому, вважається, що нанесення цього знака на лоб символізує недвоїсту єдність і мир у Христі – Бо Він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі із Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. (Еф 2:14-16). У нас є два ока, які здатні бачити світ дуалістичних протиставлень, символічне зображення ще одного „ока” вказує на нашу участь в недвоїстому духовному світі. На одній з широко відомих фотографій відвідування Св. папою Іоанном Павлом II Індії ми бачимо приклад цього красивого стародавнього звичаю. У християнських ашрамах (католицьких і протестантських) тилак наноситься тричі на день: після ранкової меси, після денного богослужіння і після вечірнього араті. Араті – традиційна індійська форма богослужіння, також широко використовувана в християнських, католицьких ашрамах Індії. У процесі араті Богу підносяться пахощі, квіти, вогонь, вода і т.д. Католицька Церква в особі Конференції католицьких єпископів Індії допускає використання араті публічно в контексті індійської культури. (Прим. редакції)

break

Переклад українською: Галина Старух