1.14 «Лабіринт Шартру»

(«Школа Медитації», Курс 1, лист 14)

groups_readings_21022011b

Якщо, відвідуючи славнозвісний, збудований у 13-му столітті, Шартрський собор, ви ввійдете до нього з західного входу, то обов’язково перетнете Лабіринт паломників. Цей Лабіринт зображений на чорному камені підлоги в нефі собору, прямо під вікном-розою, з котрим він повністю співпадає в діаметрі. В середні віки бідні паломники, які не могли собі дозволити паломництво до Єрусалиму, здійснювали символічне паломництво на колінах, просуваючись через всі повороти лабиринту, що знаходився в їхній власній церкві. В Шартрі, як і в інших європейських кафедральних соборах, ця духовна мандала втілювала в собі великий зміст віри і відданості мирян. Багато поколінь вірних переживали тут досвідчення радості та благодаті, пройшовши через безліч сумнівів і коливань й урешті-решт досягши центру лабіринту. Прослідувавши за візерунком лабіринту, ви обов’язково зрозумієте, чому Джон Мейн вважав медитацію не просто методом молитви, але паломницьким шляхом і способом життя. Паломництво крізь лабіринт, як і медитація, освітлює наш життєвий шлях.

Кожен людський шлях, навіть шлях духовний, який долає простір і час, має свій чітко визначений початок. Ми не далекі від центру навіть на самому початку, але перед нами пролягає ціла дорога, процес реалізації й відкриття самих себе, перш ніж зрозуміємо, що ми вже (і завжди) знаходимося в центрі. В вихідній точці нам здається, що ми зможемо досягти центру, якщо просто попрямуємо до нього, але невдовзі ми зіткнемося з монотонними фрагментами петель і поворотів, які випробовують і поглиблюють нашу віру. Вони можуть змусити нас вважати, що ми втрачаємо ґрунт під ногами, повертаємо назад. Після довгих років медитації нам може здаватися, що ми анітрохи не просунулись, крім того, що стали ближчі до зрілості віри, котра і є сутнісним сенсом духовного зростання. Ця сама віра у підсумку покаже нам, що кружляння і повороти на шляху – це не особливий Божий задум, метою якого є ускладнення нашого життя, а швидше співчутливий і мудрий спосіб Учителя розв’язати вузли, що ними скуто наше серце.

Лабіринт навчає нас мудрості, згідно з якою, не варто вимірювати власне просування: адже наш шлях не лінійний і ментальний, а скоріше циклічний і духовний, як витки спіралі. Весь його сенс полягає у вірі, котра каже нам, що ми перебуваємо в дорозі. Шлях до центру вузький, але саме він веде нас до джерела життя. Життя – вічне в своєму джерелі. Ми просто маємо залишатися в дорозі. Якщо ми почнемо махінувати й перестрибувати з місця, де ми знаходимось, туди, де нам хотілося б опинитися, не проходячи необхідного шляху, ми загубимось і впадемо в сум’яття. Але ми можемо почати спочатку в будь-якій точці. Всюдисуще милосердя Бога можна пізнати на всьому протязі шляху, і, насамкінець, в центрі – осягаючи сенс пройденого. Ми просто маємо продовжувати рух вперед, зберігаючи свою віру. Хто шукає — знаходить (Мт 7:8Лк 11:10).

Медитація – це шлях. Вона, перш за все, шлях досвіду, — більше, ніж думок або уявлень. Навіть символ лабіринта вказує на це. Символ, подібний до Шартрського Лабіринту, наповнений настільки багатим змістом, розуміється істинно лишень тоді, коли вказує за межу самого себе, за межу будь-яких знаків. Дивитись на зображення лабіринту й вести по ньому пальцем в напрямку до центру – зовсім не те ж саме, що пройти цей шлях в реальності, ступаючи на власних колінах. Настільки ж відрізняється і щоденна практика від розмов про неї.

break

о. Лоренс Фрімен OSB

 

Переклад українською: Зощенко Богдан