1.39 “Св. Григорій Ниський”

(“Школа Медитації”, Курс 1, лист 39)

articles_school_1_39b

Індійська філософія, про яку так багато говориться в наш час, містить доктрину “адвайти”, або неподвійності. В ній ідеться про те, що ми і вища реальність не є тотожні, але, в будь-якому разі, наш з нею зв’язок не обмежується однією тільки дуальністю. Так само, як і решта ідей, ця концепція породила безліч версій. Існують її “сильні” та “слабкі” форми.

Аналогічно і християнська свідомість – що сама по собі не визначається ідеями, але дає життя цим найрідкіснішим зі створінь, новим ідеям – має “слабкі” та “сильні” форми апофатичного богослов’я. Це теологія, яка не уникає питання про непізнаваність таємниці Бога. Григорій Ниський (335-395 рр.) настільки глибоко торкається апофатичної концепції, наскільки це можливо. Ймовірно, через це, – а може бути, тому, що його роботи досить пізно переклали на латину – на західну теологію і духовність він мав набагато менший вплив, аніж на східну Церкву. Але зустріч саме з цим видатним мислителем може значно збагатити сучасний Захід, втомлений від релігійного розділення.

Вирісши у східній частині Малої Азії, там, де зараз знаходиться сучасна Туреччина, Григорій став одним із трьох великих Каппадокійських отців. Його брат Василій Великий і друг Василія Григорій Назіанзин були, без сумніву, політиком-законодавцем і поетом-теологом цієї групи. Григорій Ниський став містичним філософом, причиною чому були обставини його сімейного життя, а також бурхливий і доволі неефективний єпископат. Здається, він перейшов до самостійної діяльності тільки після смерті свого брата, хоча і відчував себе зобов’язаним завершити спадщину Василія Великого в захисті Константинопольського собору 381 року. Це було важливою віхою у супротиві ранньої Церкви аріанству, доктрині, що применшувала божественність постаті Христа. Зараз може здатися, що ця довга битва з іще могутньою і сучасною тоді єрессю була лишень академічною суперечкою. Насправді ж мова йде про концепцію нас самих, особистості як такої, сенс людського потенціалу. Чим є Ісус, тим також є і ми. Хтось може подумати, що містична традиція не так багато може запропонувати для підтвердження цього витонченого аргументу. Насправді, ніхто не показує краще за Григорія, – а особливо в роботах другої половин його життя – що ця містична свідомість просвітлює світ ідей із над-раціонального джерела, котре формує всі наші найкращі думки. Логіка містичного досвіду сягає царин думки і дії й потребує послідовності.

Григорій відзначає дистанціювання християнського містицизму від грецької традиції. Оріген, який був дуже “грецьким” мислителем, продемонстрував слабку форму апофатики. Йому було властиво думати, що, коли вже ми пройшли аскетичну смугу перешкод й оволоділи нашими пристрастями, ми побачимо все, що ми так прагнули побачити, й дізнаємось усе, що нам так хотілось би знати. Грецька ідея досконалості – це піднятися над непостійним світом та мінливим розумом у царину божественної непорушності. Там ми возсядемо на троні свідомості й будемо дивитись униз на цей мінливий світ. Ця точка зору досі впливає на наше уявлення про рай і блаженство. Для Григорія ж, у його трактаті “Про досконалість”, або у його “Житті Мойсея”, аскетизм є засобом для перемоги в “громадянській війні у нас самих”. Ми повинні боротися з хворобливими спогадами про пережиту травму, точно так само, як ще довго доведеться робити жителям Північної Ірландії чи Іраку. Бажання слід виховувати і перетворювати, щоб ми змогли жити усвідомлено. Ми можемо стати кращими. Але досконалість ніколи не буде фінальним досягненням. “Божественне за самою своєю природою нескінченне, нічим не обмежене”. Бажання, очищене роботою молитви, ніколи не досягне остаточного задоволення, але посилюється у міру нашого просування. Ми ніколи не будемо повністю задоволені тим, що отримаємо від Бога.

Для кардинала Жана Даніелу SJ, одного з найбільших коментаторів Григорія, ця лінія розуміння означає крок уперед відносно позиції Орігена. Непізнаваність, недосяжність Бога, таким чином, створює містику пітьми та “агнозії” – значення, практично протилежного “гнозису”. Існує два види пітьми, слабка і сильна. Перша виражається в тому, що Григорій сказав про свого брата, в тіні якого він, як йому здавалося, стояв: “Ми побачили його, що входив до мороку, де Бог (Вих. 20:21) … він розумів те, що було невидиме для інших”. Це бажана пітьма. Ми зустрічаємося з невідомим, потому розуміємо, що ми сліпі, але потім ми все-таки бачимо. Але є й темніша пітьма: “істинне бачення та істинне знання про те, що ми шукаємо, полягає в тому, що ми не бачимо – в усвідомленні того, що наша мета виходить за межі наших знань”.

Досконалість – це постійний прогрес. Грецький погляд, що зміна завжди є дефектом, замінюється процесом постійної трансформації у щось краще, “від слави до слави”. Кожен кінець є новий початок. Обрій весь час віддаляється в міру того, як ми наближаємось до нього. “Досконалість” полягає у нашій здатності ніколи не зупинятись, у нашому зростанні до кращого. Приймаючи це, ми зіткнемося з серйозними наслідками, якщо ми хочемо жити відповідно до того, у що ми віримо. Трансцендентність і парадокс (“рух і непорушність є одне й те саме”) вбудовані в саму суть людини. Свідомість – це всесвіт, котрий розширюється. Страх, що ми приречені на постійну невдоволеність – висновок, природній для всіх, хто усвідомлює цикли природніх бажань – міняється на інтоксикацію невичерпністю блаженства. Добро вже не виглядає нудним, і Христос є не просто об’єктом поклоніння, але Шляхом до Отця.

Пізнання Бога, в трансцендентному досвіді пізнання того, що ми не можемо Його пізнати, відсилає нас назад до самих себе, але по-новому. Протягом розвитку всієї містичної традиції основною темою є сполучна ланка між нашою самосвідомістю та нашою здатністю до пізнання Бога. Григорій поміщає свою християнську антропологію в біблійне твердження, що ми є “іконами” Бога. Тут немає гностичного розділення природнє і надприроднє. Він не був захоплений метафізичною грою між образом і подобою, як інші містичні вчителі. Це полегшення бути логічно і богословськи переконаним, що ми є сутнісно благими. Смертність є зцілення, адже первородний гріх не кара, і “благодать воскресіння є відновленням людини до її первісного стану” блаженства.

Григорій пропонує сильну дозу “агнозії”. Спочатку вона здається неприємною на смак, але коли ми впоруємося з цим, ми відчуваємо її лікувальний ефект. Парадоксальним чином людина і тварний світ стверджуються, тому що ми не перестаємо бути людьми навіть у єдності з Богом. Надія включена в ідею, що усякий кінець є початок. Гріх – це відмова рухатись далі. Термін epektasis, який використовує апостол Павло у Посланні до филип’ян [1] підтримує думку Григорія авторитетом Писання.

Це радикально впливає на молитву й поглиблює Орігенове поняття чистоти. Григорій допомогає нам зрозуміти, чому ми можемо перестати думати про Бога, і чому це навіть необхідно для того, щоб повністю ввійти в молитву. “Будь-яке уявлення є перешкодою”, – говорить він. Це може видатись обмеженням для молитви, але насправді це розкриття самого життя. “Людина, котра думає, що Бог може бути пізнаний, насправді не має життя, бо вона була хибно відвернута від істинного Буття чимось, створеним її власною уявою”.

І ще, Григорій був не монахом-відлюдником, але єпископом, пастирем і вчителем. Не применшуючи сакраментальне життя, його теологія оживляє його. У проповіді проти тих, хто заперечує Хрещення, він говорив про подвійну силу християнства: “оновлення вірою” та “участь в містичних символах і обрядах”. Хрещення є ініціацією в землю, що приносить плоди в радості, і Євхаристія є ліки безсмертя, що створюють фізичне преображення для тих, хто здійснює її. Чи може щось стати ще більш досконалим вираженням центральної ролі споглядання у Церкві або сенсу життя, ніж містична літургія?

[1] “Браття, я себе не вважаю, що я досягнув. Та тільки, забуваючи заднє і простираючись (epekteinomen) вперед, я прагну до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі” (Фил. 3, 13)

Тексти Григорія Ниського цитуються за виданням “From Glory to Glory: Texts from Gregory of Nyssa’s Mystical Writings” St.Vladimir`s Seminary Press 2001

break

о.Лоренс Фрімен OSB

 

Переклад українською: Зощенко Богдан