о. Лоренс Фрімен OSB «Споглядальний вимір нової євангелізації»

Лист для 13-ої генеральної асамблеї Синоду Єпископів на тему «Нова євангелізація і передавання християнської віри» в Рим, 10 жовтня 2012 р.


articles_newevangelisation_1b

о. Лоренс Фрімен, OSB
«Споглядальний вимір нової євангелізації:
Християнська медитація в Церкві в умовах секуляризованого світу»

 

Заклик до нової євангелізації відкриває безліч обнадійливих можливостей для того оновленого впливу Церкви, який вона здатна вчинити на усю нашу епоху, будучи головним свідком місії Христа та Його істини. В якості способу побудови мостів над прірвою, що росте між Церквою і секуляризованим світом, я хотів би запропонувати зосередити увагу на споглядальному вимірі віри, особливо в тих питаннях, які торкаються євангелізації сучасної культури.

Одним з таких мостів є шлях, в якому головним акцентом духовного життя є споглядання. Реалізацією цього шляху може стати процес навчання споглядальній молитві. Такий підхід виникає з чернечої традиції, що сформувала мене як бенедиктинського ченця, і прикладом його втілення в життя є моя праця з «Міжнародним Суспільством Християнської Медитації» (WCCM) [1], якою я займаюся упродовж останніх тридцяти п’яти років.

 

1. Простота

«Церква, народжена для євангелізації, знаходить в спогляданні найглибше джерело енергії, необхідної для проголошення Доброї Новини». [2]

Сучасна культура нерідко володіє саморуйнівною складністю; відповідно, в ній присутні і бажання простоти відповідної сили. Ця необхідність в життєвій простоті, що стосується одночасно і внутрішніх, і зовнішніх проявів, природна для духовного пошуку в наш час — пошуку, який багато хто починає і продовжує далеко від традиційних джерел мудрості. І часто, як не прикро, цей пошук дуже поверхневий. Але християнська містична традиція говорить про досвід особливої простоти — глибокої і справжньої. Для Св. Томи Аквінського споглядання — це «проста насолода істиною»; також він говорить, що «сам Бог нескінченно простий». Підтверджуючи це осяяння, ранньохристиянська чернеча традиція розвивала різні підходи до споглядальної молитви, які були одночасно простими і практичними. Усі ці методи зосереджувалися на балансі між Мартою та Марією; між катафатикою і апофатикою. Отже, підтримувалися обидві тенденції: з одного боку, Lectio Divina і Літургія, і, з іншого — споглядання в радикальній убогості духа, коли під час безмовної молитви «усі багатства думки і уяви» з любов’ю поступалися місцем безмовності віри [3]. Звичайно, медитація також може стати складною і руйнівною, якщо її ментальні аспекти не збалансовані простою і чистою молитвою серця. Але коли єднання розуму і серця повертає усі форми і аспекти медитації у сферу молитовного життя, дискурсивна молитва і недискурсивне «залишення осторонь думок», супроводжуване тишею і безмовністю (ісихією), об’єднуються в потужній духовній подорожі. Народжується віра. Виявляється любов. Бог відкриває нам себе. «Віра — початок, а любов — кінець, обоє ж в з’єднанні — суть справи Божої» [4]. Якою б привабливою і бажаною не була простота, — вона дуже нелегка в досягненні.

 

2. Техніка і дисципліна

«Синод також може торкнутися феномену секуляризації, торкаючись її позитивного і негативного впливу на християнство і ті виклики, які сьогодні зустрічає християнська віра.»

У наш час безліч напрямів «секуляризованої духовності» і східних методів медитації пропонують навчання різних технік заспокоєння розуму, зняття стресу і розвитку загального добробуту. Вони обіцяють фізичні і психологічні блага, які стали предметом інтенсивних наукових досліджень. Поза сумнівом, велика частина цих благ цілком реальна, проте також залишається й чинник духовного виміру усіх цих вкрай прагматичних, емпіричних методів, які, — нерідко дуже помилково — називають «медитацією».

Багато людей, які шукають способів полегшення характерних для сучасності проблем, стають свідками реального прояву цих благ. Потім вони часто переживають «радісне здивування» і згодом пробуджуються до прагнення здійснити свої перші кроки на духовному шляху, на шляху віри. Таким чином вони рухаються від техніки до дисципліни. На цьому етапі замість «природних благ» їх увагу починають привертати «духовні плоди». Природні плоди споглядання розпізнаються як знаки впливу благодаті на природу.

Коли сучасна людина торкається духовного виміру, практикуючи просту споглядальну молитву, вона отримує можливість відкрити для себе глибинний сенс таких концепцій, як учнівство, дисципліна і сама ідея Бога. Це призводить до нового погляду на колись відкинуті аспекти релігійної традиції. І тоді стає чітко зрозуміло, що споглядання — це не результат добре відшліфованої техніки, а наслідок благодаті.

Медитація, поза сумнівом, є аскезою, і в цьому сенсі вона сприяє праці, яку ми виконуємо, щоб в усій повноті відкритися тій благодаті, насіння якої росте в наших серцях завдяки таїнству Хрещення (а також завдяки тому, що ми були створені на образ Божий).

Молитва — це одночасно і насолода, і аскеза. Церква повинна прищеплювати любов до необхідної в молитві міри дисципліни, яка веде нас через віру і благодать до чистоти серця і бачення Бога.

.

3. Важливість контексту

«Ключовим елементом в новій євангелізації для кожного християнина являється відповідь на покликання до святості.»

Вчення про християнську медитацію допомагає нам сьогодні знову помістити людину в контекст віри. «Медитація підтверджує істинність віри на нашому особистому досвіді» (о.Джон Мейн OSB «Слово у безмовності», 1980 р.).

Традиція, в якій людина навчається медитації, визначає увесь подальший курс її духовного зростання. І тому життєво важливо, щоб Церква виглядала мудрим, доступним і досвідченим учителем медитації, що походить з її власної найбагатшої традиції, — ставлячи собі за мету розвинути не лише фізичні і психологічні блага, але, в першу чергу, сутнісно-людські якості і духовний потенціал нас як дітей Божих.

 

4. Доступність євангелізації

«Християнські спільноти… знову потребують надбання сил і сенсу для сильнішого вкорінення себе у присутності Воскреслого Христа, Який оживляє нас зсередини.»

Навчання споглядальній молитовній практиці, що походить з християнської традиції і натхнення християнською вірою, може бути застосовне в різних ситуаціях, де євангелізуючий аспект цього навчання відчуватиметься тим або іншим чином.

У класній кімнаті та аудиторії шкіл чи університетів, що опираються на віру, християнська медитація зможе готувати грунт в серцях молоді, допомагаючи їй набути чутливості до зростаючого насіння віри і євангельського вчення. Безмовність і простота щотижневих зустрічей християнських медитативних груп на парафіях зможе поглибити реальну любов до Літургії і Святого Письма, ведучи тим самим тих, що медитують, до зрілості духовного життя. І нарешті, в семінаріях щоденна практика християнської медитації допоможе поглибити освіту майбутніх священиків.

Судячи з відгуків багатьох католицьких шкіл, діти, які беруть учать у медитації у рамках шкільної програми, часто самі для себе вибирають медитацію і дім. Вражаючи і зворушуючи батьків, цей особистий вибір може пробудити новий духовний вимір сімейного життя.

.

5. Обширність євангелізації

«Церква шукає можливості включення оригінального і особливого характеру свого вчення в сучасний світ і актуальні для нього дискусії.»

Якою повинна бути реакція християнина, який займається медитацією, на запит, що поступив від групи нерелігійних людей, які бажають познайомитися із його практикою? Відповідь в цій ситуації вимагає розумного і уважного розгляду.

Проте слід зазначити, що таке звернення свідчить про наявність певного передспоглядального стану, що притягає людей до молитви, які ще тільки інтуїтивно відчувають в ній джерело добра для свого загальнолюдського стану. Якщо ця можливість буде успішна та вміло використана, вона може привести таких людей до зустрічі зі Святим Духом і до першого в житті пробудження до віри і життя у дусі Євангелія. Очевидно, що така можливість може стати однією з форм доєвангелізаційної підготовки ґрунту для кращого сприйняття Слова.

Навіть якщо в цьому випадку не буде можливості представити Євангеліє в повнішому об’ємі,- аудиторії, зацікавленій в медитативній практиці буде представлена віра в Христа, Який є учителем християнської медитації. Ця віра не має бути прихованою чи розбавленою. І тоді, в один із слушних моментів, в кайрос (грец. — «благодатна мить»), ми зможемо висловити усе багатство і повноту Слова Божого, яке тепер буде сприйняте шляхом, що перевершує усю нашу уяву (1 Кор. 2, 9).

 

6. Приклад споглядальної євангелізації

«Праця на благо збереження багатства християнської молитви в місцях навернення поза сумнівом є одним із викликів для нової євангелізації.»

Вже впродовж декількох десятиліть праця WCCM поширюється в Церкві, у більш, ніж 100 країнах. Ця праця стає частиною найрізноманітніших видів церковного служіння і підтримується багатьма єпископами [5], у католицьких школах вже більш ніж 70 країн вчаться споглядальної молитви. Також спільнота пропонує навчання християнської медитації тим, хто проходить лікування від залежностей і психічних захворювань, хворим і вмираючим, лідерам ділової та економічної сфер, тюремним ув’язненим, студентам університетів та молоді. Як і в будь-якому місіонерському підході, стиль настанов спільноти адаптується до кожної з цих аудиторій, але при цьому ніколи не залишають поза увагою головного — зв’язку цього простого молитовного шляху з животворящою дисципліною свідоцтва «Христа у нас» (Рим. 8, 10; Кол. 1, 27).

 

7. Персональне та еклезіологічне

«Євангелізаціїна праця — не організаційний план або стратегія, — загалом і в цілому це саме духовна мета.»

Чітка споглядальна дисципліна має бути запропонована людям з метою формування в початковій мотивації. Необхідно розглядати споглядання передусім як благодать, але також і як практику, в якій можливий розвиток віри.

Багато людей, навіть тих, життя яких сповнене стресів, готові прийняти виклик, що, наприклад, полягає в тому, щоб приділити півгодини для християнської медитації на початку кожного свого дня, перед роботою; і ще півгодини — на завершення свого робочого дня. Багато хто з них поєднує ці періоди медитації з ранішньою і вечірньою молитвою та з духовним читанням. Участь у щотижневих зустрічах медитативної групи є гарною підтримкою цієї практики. Також групи формують досвід духовної дружби і спільноти, що росте зі споглядання.

Для тих, хто в певний момент відійшов від Церкви, дисципліна медитативної практики і зустрічі груп стає шляхом повернення до Таїнств і до регулярної участі в інших вимірах церковного життя.

 

8. Екуменізм і міжрелігійний діалог

«Екуменізм є одним із плодів нової євангелізації… Цей підхід ми також можемо випробувати і в міжрелігійному діалозі.»

Споглядання пропонує найбільш прямий і безпосередній для нашого часу шлях до глибокого і особистого досвіду єдності усіх християн у Христі. Безмовність і спокій, сповідування своєї віри дозволяють відпочити в мирній присутності Духа, а потім повернутися до діалогу з надією і оновленим розумінням його цілей.

Також, в силу наявності у більшості світових релігій містичного духовного ядра, медитація стає глибинною основою для більш плідного діалогу в широкому сенсі. Вона одночасно дає можливість і для шанобливого прислухання до основ віри інших традицій, і для представлення основ християнської віри, роблячи це авторитетно і привабливо.

 

9. Епілог: споглядання — праця любові

«Екуменізм є одним із плодів нової євангелізації… Цей підхід ми також можемо випробувати і в міжрелігійному діалозі.»

Християнське споглядання завжди розглядалося в першу чергу як праця любові — любов Бога, звернена до нас, породжує нашу любов до Нього. Благодать і радість походять з цього джерела завжди невимовно, вони перебувають поза межами слів. І звичайно ж, вони переповнюють сферу індивідуального, виходячи за її межі і знаходячи своє вираження в милосердному служінні іншим в їхніх потребах. Немає нічого більш євангелізаційного, ніж служіння в любові. Глибока споглядальна молитва одночасно запалює і підтримує це живе полум’я любові, — яким і є Господь.

о. Лоренс Фрімен OSB
11 липня 2012 р., свято Св. Бенедикта Нурсійського, покровителя Європи.

 

[1] Встановлено декретом від 11 липня 2007 р. в день пам’яті св. Бенедикта, згідно з Канонічним правом Католицької Церкви 322§1 і 322§2.

[2] Ця та інші цитати з «Нова євангелізація для передачі християнської віри», XIII генеральна асамблея Синоду Єпископів 2012 р.

[3] Св. Йоан Касіян «Співбесіди» 10,10

[4] Св. Ігнатій Антіохійський «Послання до Ефесян» XIV

[5] Серед прихильників (патронів) WCCM — ірландський кардинал Шон Бептист Бреді, німецький кардинал Вальтер Каспер, єпископ Гонконгу кардинал Йоан Тонг Хон, архиєпископ Вестмінстера Вінсент Джерард Ніколс, єпископ Таунсвіля і член Папської Ради зі сприяння християнській єдності кардинал Майкл Путні, абат-генерал емерит бенедиктинської конгрегації Оліветанців Мікеланжело Тірібілі, архиєпископ Сіднея кардинал Джордж Пел, 104-й архиєпископ Кентерберійський Роуен Вільямс…

 

archbishoprowan

Промова Роуена Вільямса на 13-ій генеральній асамблеї Синоду Єпископів на тему «Нова євангелізація і передавання християнської віри», Рим, 10 жовтня 2012 р.

 

«На практичному рівні зв’язок між спогляданням і євангелізацією показує нам, що там, де приймаються ініціативи нових способів звернення до втраченої християнської або пост-християнської аудиторії, необхідно серйозно розглядати питання зв’язку цього поводження з якоюсь екуменічно об’єднуючою споглядальною практикою. У доповненні до того чудового способу, у рамках якого рух «Тезе» розвинув інтернаціональну літургійну культуру, відкриту для сприйняття величезною безліччю різних типів людей, варто відмітити і такі рухи, як «Міжнародну Спільноту Християнської Медитації» (WCCM), що має потужний зв’язок з бенедиктинською духовністю і що відкриває багато нових можливостей у сфері нової євангелізації. Більше того, ця спільнота наполегливо працює, роблячи доступною споглядальну практику для дітей і молоді, подібні ініціативи потребують рішучого заохочення.

Самостійно побачивши, як тепло діти в англіканських школах відгукуються на запрошення до медитації в цій традиції, я можу припустити, що ця традиція має величезний потенціал, що дозволяє ввести молодих людей в якнайглибші сфери нашої віри. Для тих, хто відійшов від регулярної сакраментальної практики віри, ритм практик «Тезе» і WCCM дуже часто стає  шляхом повернення, що веде до духовного здоров’я і глибини сакраментального життя. Люди різних поколінь розпізнають в цих практиках можливість, просто кажучи, жити більше по-людськи — з меншим користолюбством, маючи простір для спокою і навчання, і найголовніше, з усвідомленням того, що можлива чиста і непроминаюча радість, яку вони можуть відкрити для себе в дисципліні безкорисливості і яка відрізняється від задоволення тимчасових бажань і потреб».

 

break

Переклад з рос.: Наталії Андрусів