о. Джон Мейн OSB «Жага глибини і сенсу», 5. «Про що говорить традиція»

1519503_227826537390343_919555173_o (1)

Навчаючи медитації як монахи-бенедиктинці, ми хотіли б розповісти про те, що всі ми сьогодні є спадкоємцями древньої і багатої духовної традиції. Ця традиція зберігалася століттями і зараз передається людям наших днів, незважаючи на численні випадки її критики, незважаючи на поширене її неправильне розуміння, і також, незважаючи на звичайнісіньку неуважність до неї.

Йдеться про пустельницьку молитовну традицію св. Іоана Касіяна і ту форму бенедиктинської традиції молитви, якою вона збереглася в «Хмарі Невідання», написаній в XIV ст. в Англії, або в працях абата Джона Чепмена OSB в XX ст. Ця багатовікова традиція говорить нам про те, що вище завдання будь-якого творіння, яке володіє повнотою життя і людяності, полягає в тому, щоб якомога більше відкритися на життя Ісуса, який перебуває всередині нас самих.

Розглянемо коротко, що повідомляє нам ця традиція. Вона говорить про те, що Ісус живе в нашому серці, і всі ми знаємо про це з Писання. Але знаємо ми про це тільки на одному з рівнів розуміння. Вслухайтеся в слова апостола Павла: «Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.» (2 Кор 4:11)

У ранній Церкві існувало переконання: життя Ісуса поступово і більш глибоко відкривається всередині кожного з нас; ми повинні залишатися абсолютно чистими, бо християнство це, за своєю суттю, не теорія і не богослов’я. Його сутність — розкриття особи Ісуса Христа. У цій відкритості Він веде нас до Отця. Християнство це релігія трансцендентності – вихід понад  обмеженість цього життя і входження в безмежність життя Бога.

Що ми скажемо про це, виходячи із богослов’я? Що наша традиція говорить нам про наш шлях? А говорить вона про те, що слід навчитися певної дисципліни. Слід відволіктися від свого его, від обмеженості свого его і відкритися на присутність Бога. Нам необхідно правильно це зрозуміти. Християнство проголошує абсолютно особливе вчення. Апостол Павло говорить нам: «Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу» (2 Кор 4:15)

Таким є те вчення і та особа,  на які ми повинні відкритися. Традиція вчить, що нам необхідно опанувати дисципліною і простотою. Звідси походить необхідність щоденної практики медитації, яку здійснюють зранку і ввечері, під час якої ми могли б привчити себе до глибокої тиші. Це ми й робимо шляхом повторення нашого молитовного слова, нашої молитовної формули.

Автор «Хмари Невідання» говорить про те, що під час молитви необхідно звести всю свою присутність в цьому світі до виголошення одного короткого слова. Таке повторення може багато чого тебе навчити. Воно навчить смирення й убогості, щоб ти зрадив все багатство слів, всі свої помисли в ім’я зустрічі з вищою реальністю, з безмежністю Бога, яку неможливо виразити ніякими словами, ніякою ідеєю або раціональним формулюванням. Її лише можна знайти у власному серці, в глибині своєї істоти, де ти відкриваєшся на присутність Бога.

Медитація не є роздумами про Бога, про богослов’я, або про релігію. Медитація це щось набагато більше. Це перебування з Богом. На початку медитативної практики необхідна віра. Шлях медитації ти приймаєш на віру, таку ж, якою володіли багато побожних чоловіків та  жінок, які усвідомили основний богословський постулат: Ісус живий, і живе Він у наших серцях. Вони пізнали цю істину і, виходячи з неї, будували усе своє життя. Це і є їх традиція.

Сідаючи медитувати, ми стикаємося з великою і славною традицією чоловіків і жінок, які століттями осягали, що найбільша мудрість наказує зректися себе; традицією чоловіків і жінок, які зрозуміли слова Христа: «якщо не відкинеш себе, не можеш бути Моїм учнем»; традицією чоловіків і жінок, які вступили на цей шлях, йдучи по якому ми позбавляємося всієї своєї обмеженості і занурюємося в нескінченну щедрість Божої любові.

 Аудіо-запис бесіди (англ.)

break

Переклад: Оксана Захаревич