1.2 «Чим є медитація?»

(«Школа Медитації», Курс 1, лист 2)

DSC07413

Під християнською медитацією у традиції Джона Мейна ми розуміємо процес зосередженого повторення молитовної формули або, як називав її Джон Мейн, мантри. Отець Джон відкрив знову цей спосіб молитви, досліджуючи ранньохристиянську літературну спадщину – Тексти Отців і Матерів пустельників, які, починаючи з IV ст., стали віддалятися в пустелі Єгипту, де, спираючись на Ісусове вчення, проживали справді християнське життя. В якості молитовної формули Джон Мейн рекомендував слово „Maранафа”. Він зупинив свій вибір на цьому слові з тієї причини, що воно є найдавнішою християнською молитвою, яка звучить мовою самого Ісуса, – арамейською. Крім того, з цим словом нас не пов’язують ніякі асоціації, і воно не стане черговою порцією палива для нашого розуму, завжди спраглого думати ще і ще, прокручувати думки по колу раз за разом.

Повторення цієї молитви з вірою і любов’ю веде нас до спокою тіла і розуму, занурюючи нас в безмовність і тишу, що панують в самому центрі нашого буття. Майстер Екхарт, легендарний містик, який жив в XIV в, сказав: „Немає нічого, більш подібного Богу, ніж безмовність”. Там, в наших істинних надрах, перебуває Христос, і саме в цих глибинах ми входимо в молитву Ісуса. Як каже Джон Мейн в своїй книзі „Мить Христова”: „Вся наша віра укладена в головному посланні Нового Завіту, згідно з яким можлива тільки одна-єдина молитва, і це молитва Христа. Це та молитва, що розгортається в наших серцях вдень і вночі . Я міг би описати це лише як потік любові, що постійно тече між Ісусом та Його Отцем і цей потік любові – Дух Святий ”.

Першою нашою метою є зосередженість всього нашого розуму на нашій молитовній формулі, на нашій мантрі, на протязі всього періоду медитації. Само по собі це досить-таки непросто, оскільки думка за думкою відвідує нас знову і знову. Наш розум постійно перебуває в польоті уяви, блукає по стежках спогадів і перебирає всі ті справи, якими нам належить зайнятися після медитації. Але все, що нам необхідно, це просто трохи терпіння і делікатності по відношенню до себе. Коли ви зрозумієте, що остаточно загубилися в потоці власних думок, не судіть і не критикуйте себе, але лише знову спокійно спрямуйте свій розум до повторення молитовної формули, вашої мантри. Прийміть те, що відбувається як щось природне і очікуване. Ваш розум подібний до грайливого цуценяти, який завжди готовий полинути геть, а не залишитися біля вас. Адже ви не станете всерйоз сердитися на це цуценя, чи не так? Скоріше ви будете м’яко і з любов’ю заохочувати його повернутися назад.

Поки ви будете діяти так, без почуття примусу себе (не застосовуючи мантру в якості молотка, який вибиває ваші думки геть) – повільно і поступово Ви будете в змозі залишатися в молитві, не турбуючись про які-небудь відволікання. При цьому ваші думки можуть все ще залишатися з вами, на задньому плані, але чим далі, тим більше вони будуть ставати схожими на музику в супермаркеті – і таким чином вони будуть все менше вас турбувати.

Чим більше ви будете практикувати, тим легше практика буде даватися, і незабаром, замість того, щоб вимовляти ваше слово, вашу формулу, ви відчуєте, що слухаєте його, і нарешті, воно зазвучить саме у вашому серці. Тоді ваше тіло і розум стануть єдиною віссю гармонії і спокою всієї вашої сутності. У книзі „Слово у тиші” Джон Мейн описує це таким чином : „Весь наш розум тепер єдиний з глибоким спокоєм в самому ядрі нашого буття. Та ж гармонія пронизує все наше єство. У цьому стані ми виходимо за межі наших думок, уяви, за межі всіх зорових образів. Ми просто перебуваємо в Реальності, усвідомлюючи присутність самого Бога, що панує всередині наших сердець.”

break

Кім Натараджа

 

Переклад українською: Галина Старух

Підпишіться на розсилку щотижневих листів «Школи медитації»