о. Беда Гриффітс OSB Cam «Медитація і Нове Творіння в Христі», ч.2 «Молитва за гранню слів та думок»

bg1 Метод молитви, якому навчав о. Джон, походить з досвіду св. Іоанна Касіяна та отців-пустельників IV ст. Касіян був родом з Балкан, і ставши ченцем, відправився в паломництво з метою відвідати пустельників в єгипетській пустелі. У той час у Єгипті було багато християнських ченців, які прагнули залишити життя в Римській імперії і зануритися в пошук Бога, усамітнившись у пустелі. Касіян багато розмовляв з ченцями, яких він зустрічав, згодом написав свої „Співбесіди”, де детально розповідалося про їх спосіб життя, і , що найбільш важливо, про їх шлях молитви. Дві співбесіди з аввою Ісааком про молитву є класичними настановами про все, що пов’язано з медитацією. Правило св. Бенедикта також успадкувало вчення про молитву Касіяна і отців-пустельників. Це і є тим, що стало відкриттям для о. Джона в Ілінгському абатстві – той потаємний шлях молитви за гранню слів і думок, який пустельники називали „чистою молитвою”.

Для багатьох людей досить серйозною проблемою є те, що молитва обов’язково асоціюється зі словами і думками – промовляючи „Отче наш”, ми відразу ж починаємо уявляти собі Бога. Такий підхід може бути необхідним лише в якості початку шляху, на якому молитва неодмінно поведе нас набагато далі слів і мислення – що і відбувається в медитації, в тій „чистій молитві” (pura oratio), про яку говорив один з найбільших ченців пустелі, Євагрій Понтійський. Св. Бенедикт вказував на чистоту серця [1] як на індикатор якості молитви – отже, це і є те, чого ми всі так шукаємо, – чиста молитва. І саме про це нагадав нам о. Джон.

Вражаюче, але, проживши в бенедиктинському монастирі 20 років, я сам жодного разу не стикався з подібним відкриттям! Ми виділяли на медитацію від 30 хв. до години після Вечірні, але при цьому ми не мали жодних чітких інструкцій або повчань про те, як це робити. Цих настанов і шукають люди сьогодні.

Я дуже хотів би порекомендувати прочитати чудову книгу, „Відверті розповіді мандрівника духовному отцю своєму”, що розповідає про мандруючого паломника, який мандрує по святинях і невпинно творить Ісусову молитву – „Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного”. Прочитавши в Євангелії „невпинно моліться” (1 Фес 5:17), він відправився в подорож і, відвідуючи різні монастирі, всюди питав про те, „як мені молитися безперестанно?”. І нарешті один старець розповів йому про те, як постійно повторювати Ісусову молитву, тисячі і тисячі разів поспіль. Мандрівник йшов по дорогах, творячи молитву день і ніч, і все його життя перетворилося. Він сяяв Христом. Цікаво те, що після того, як комуністична система впала, люди в пострадянських країнах знову відкривають свій внутрішній духовний світ. У XIX в. люди „Святої Русі” мандрували до віддалених монастирів і храмів, шукаючи Бога і відкриваючи Його для себе. Сьогодні ця духовна атмосфера знову відроджується. Те ж саме зараз шукають і всі інші люди в усьому світі.

Всі ми більшою мірою звикли молитися за допомогою слів і понять, і, звичайно ж, починати необхідно саме з цього. Одним з традиційних шляхів молитви є Lectio Divine – споглядальне читання Святого Письма. Це чудова духовна практика, але найчастіше вона не виходить за рамки дискурсивної молитви. У ній ми перебираємо думку за думкою, і це корисно, це веде нас по нашій дорозі, але, йдучи тільки лише таким шляхом, ми не досягнемо пункту призначення. Це не може бути в повному розумінні слова споглядальною молитвою.

Початком споглядальної молитви є момент, в якому всі дискурсивні роздуми припиняються, дозволяючи розуму перебувати в безмовності і присутності Бога. Власне, споглядання – це практика Божої присутності. Отець Мейн у своєму вченні звертається до поняття „мантра”, яка вказує на священне слово (фразу), яке належить невпинно повторювати як шлях споглядання. Так, наша християнська мантра веде нас в осереддя безмовності, до присутності Бога.

Для нас дуже важливим було б навчитися завжди розглядати себе як певну цілісність, об’єднуючи тіло, душу і дух. На жаль, поки ми маємо звичку думати про людську істоту або як про комплект тіла і душі, або як про розумну тварину. До певної міри це може бути і вірним поданням, але в ньому ми упускаємо глибинний вимір нашого буття. Святий Павло, так само як і вся рання Церква, уявляв собі людину виключно як тіло, душу і дух. Молячись і медитуючи, ми не діємо суто розумово. Такий погляд дуже небезпечний, особливо в західному світі, де розум людей дуже розвинений і всі аспекти релігії зводяться до голови.

Медитація повинна в такому разі стати шляхом зведення фокусу уваги з голови на серце. У патристичній літературі ми можемо прочитати – збери свій розум, і веди його з голови в серце, зберігаючи там [2]. Серце таким чином стає центром, в якому голова входить в єдність з усім тілом. І медитація веде нас від голови до серця, де ми входимо в повноту і цілісність нашого втіленого, тілесного буття.

Нам слід медитувати в повноті всієї нашої сутності. І тоді наша медитація приведе нас до глибокої гармонії серця і розуму, душі і тіла.

 

[1] Отці Церкви, часто вживали у своїх духовних настановах слово „серце”, (грецьк. kardia), маючи на увазі осередок людської природи, яка у своєму повному складі повинна стати духовною (грецьк. pnevmatikos). Макарій Єгипетський, учень Антонія Великого, говорить про людське серце, як про „джерело всіх душевних і духовних рухів”, про посудину, де „Бог, і Ангели, життя і царство, світло і апостоли, скарби благодаті” (Преподобний Макарій Єгипетський „Духовні бесіди”).

[2] „Зібравши розум твій, веди його тим шляхом, яким повітря йде до серця, і присилуй його зійти в серце разом зі повітрям. Привчи розум не скоро звідти виходити … „(Блаженний Никифор Афонський)

break

Переклад українською: Галина Старух