1.40 «Св. Іоанн Касіян»

Школа Медитації«, Курс 1, лист 40)

normal_articles_school_1_40b

Святий Іоанн Касіян, якого Томас Мертон назвав «вчителем монашого духовного життя — джерелом всієї західної монастичної духовності» допоміг о. Джону Мейну повернутися назад до споглядання, після невеликого періоду на самому початку його монашого шляху, коли він тимчасово залишив медитацію. Касіян, як вважається, народився на території сучасної Румунії приблизно в 360 році н.е. У ті роки, коли він всерйоз занурився у духовне життя, головними речами, що відволікали його увагу від молитви, стали поезія та численні історії, вивчені в молодості. З цього ми можемо судити про те, що він був добре освіченою людиною. Ще зовсім молодим, приблизно у віці двадцяти років, він відправився в Палестину та вступив там у місцевий монастир, який він згодом вважав незадовільним місцем, яке мало атмосферу, що не дуже сприяла тому духовному зростанню, якого шукав він сам і багато його сучасників. У палестинського чернецтва була особлива репутація в зв’язку з характерними для його представників надмірно довгими молитвами та екстравагантним виглядом. Єгипетські ж ченці навпаки залучали безліч найрізноманітніших людей — як серйозних духовних шукачів, так і простих любителів духовного туризму. Духовні Отці і Матері північного Єгипту, пустельники і пустельниці — авви і амми — практично не цікавилися туристами або популярністю, вони були повністю поглинені самопізнанням («дар самопізнання вартує більшого, ніж сила творити чудеса», як вчить пустельницька мудрість) та пізнанням Бога. Авви, монахи-пустельники, говорили, що втекли від єпископів і жінок, рятуючись від спокус клерикального суспільного становища та плотських пристрастей. Амми, пустельниці, багато з яких були наверненими до духовного шляху жінками легкої поведінки, не фіксували на папері свою мудрість з тією ж старанністю (незафіксованість спадщини стала їх характерною рисою), з якої це робили їхні колеги, монахи-чоловіки. Але все ж таки історії життя багатьох жінок-монахінь збереглися, тож ми можемо впевнено судити про те, що вони були дуже і дуже шановані своїми сучасниками, що сприймали пустельників і пустельниць рівними один одному.

Пустельницький монастичний рух, що вирвав Касіяна з його Вифлеємської спільноти та подарував йому 20 років, протягом яких він міг пити духовну мудрість з найчистішого джерела, був рухом звичайних мирян. Пустельники не рахували свій спосіб життя чимось, що за своїй сутністю важливіше ніж життя в шлюбі, до того ж вони не могли прийти до остаточного вирішення питання про те, що для них краще — спільнота чи усамітнення. Перебуваючи на самоті, чиї ноги ви зможете вимити? Пустельники, будучи християнами, жили у сфері євангельських парадоксів. Один з найлегендарніших піонерів пустельницького подвижництва, св. Антоній Великий, в пору своєї юності відмовився від усього свого майна та від власного дому. Антоній занурився в глибини усамітнення і суворого аскетичного життя з не меншою силою, ніж кельтські монахи, які жили в монастирі на острові Скелліг-Майкл (Ірландія, Sceilig Mhichíl — «скеля архангела Михаїла»), заснованому приблизно через століття на скелястому острові-кручі, неподалік від узбережжя графства Керрі. «Життя св. Антонія», написане св. Афанасієм Великим — свого роду юнгівський бенкет боротьби пристрасної душі, що увійшла в кризу середнього віку, за ту інтеграцію, індивідуалізацію та самопізнання, які пустельники називали святістю. Як і в інші епохи спустошливого соціального занепаду та песимізму — це був час написання св. Августином «Граду Божого» — все суспільство встало лицем до лиця перед гострою необхідністю пошуку головного людського призначення, самої суті людського буття.

Вгамувавши свою спрагу духовного вдосконалення в пустелі, Касіян був захоплений запеклими теологічними суперечками і спочатку потрапив у Константинополь, де був висвячений в сан диякона святителем Іоанном Златоустом, і потім в Римі став священиком. Його заключною зупинкою був Марсель, де він заснував два монастирі — чоловічий і жіночий. На прохання місцевого єпископа, зацікавленого у прирученні особливо «диких» аспектів монашого життя, Касіян написав три великих праці. Перша робота, «Про постанови кіновій», була зосереджена на зовнішніх заходах, необхідних для перетворення життя, пошкодженого вісьмома основними людськими пристрастями (які пізніше назвали сім’ю смертними гріхами). Трактат проти єресі Несторія демонструє ортодоксальність Касіяна, хоча він тут і відчуває себе дещо невпевнено в питанні про вільну волю, розходячись у поглядах зі Св.Августином. Пам’ять св. Іоанна Касіяна святкується 29 лютого в Східній Церкві, і також 23 липня в Західній Церкві ми згадуємо про його особливий вплив на св.Бенедикта, св.Фому Аквінського та св.Домініка.

Найвеличніший внесок Касіяна в західну духовність і практику містичної життя – це «Співбесіди отців Скитської пустелі», які св.Бенедикт зробив обов’язковим читанням для своїх монахів. Співбесіди оформлені у вигляді діалогів з декількома пустельниками, що об’єднують гострий психологічний погляд, проникаючий в суть кожного питання, з богословськими роздумами та біблійної мудрістю. Під впливом Евагрія Понтійського, одного з найзначніших інтелектуалів пустельництва, доктрина Оригена пронизує думку Касіяна, формуючи його власне, дуже особливе розуміння oratio pura, «чистої молитви». Практична мета життя монаха, відповідно до цієї мудрості, полягає в тому, щоб просто перебувати в стані безперервної молитви. Заглиблюючись в аналіз, Касіян каже, що є різниця між сьогочасною та кінцевою метою, між чистотою серця та Царством Божим. Рівновага міститься в пустельницькій духовності: досконала любов тотожна чистоті серця, тотожна чистій молитві.

Проблемою є «внутрішні демони» — ретельно відстеженні тенденції і стани розуму, які були організовані в струнку психологічно-духовну систему, що наочно показує послідовність їх виникнення та взаємодій. І, звичайно, ця система пояснює як вони можуть бути терпляче і послідовно взяті під контроль за допомогою аскетичних вправ, духовної дружби, розсудливості та самопізнання. Спокуса, звичайно, триває до самого кінця — досконалість не є станом, який можливо досягти та зафіксувати. Швидше це те, що необхідно для постійного розвитку. Вісім основних помилок або гріхів добре знайомі нам по сучасній культурі, де ожиріння (обжерливість), порнографія (похіть), гроші (жадібність), насильство (гнів), стрес і депресія (ацедія і зневіра), слава (гординя і заздрість) домінують у наших думках, фантазіях і новинних заголовках. Єдиними ліками, як тоді, так і зараз, є молитва.

«Співбесіди» спираються на два повчання (бесіда 9 і 10) авви Ісаака про молитву. У першому з них дано аналіз різноманіття форм молитви і описані деякі базові принципи молитовної практики. «Тому перш ніж розпочати молитву, ми повинні привести себе у такій стан, в якому бажаємо перебувати на протязі молитовних вправ. Бо розум під час молитви отримує настрій, подібний до попереднього стану…» (Співбесіди 9, 3) Касіян говорить про те, що невпинне повторення «формули» веде до відмови від «багатства і обширного майна всіх помислів», «прогнання всіх різноманітних помислів», «відмови від всіх тілесних турбот і занепокоєнь» («той, хто тримає у розумі невпинно молитовну формулу, звільниться від величезного багатства усіх помислів, та, стиснутий її убозтвом, досягне євангельського блаженства убогості в дусі»). Будь-яка молитва спрямована до тієї «полум’яної  і мовчазної молитви, що перевершуючи всяку людську уяву» (Співбесіди 9, 25) веде до єдності з Христом, до єдності в Ньому. Касіян, звертаючись до авторитету Антонія, наполягає на тому, що врешті-решт такий стан виведе нас поза всяку обмежену самосвідомость, бо «недосконала та молитва, в якій монах усвідомлює себе або те, що молиться» (Співбесіди 9, 31).

Сильно сказано. Касіян вкрай вражений аввою Ісаком. Але потім він нарікає, що авва не розповів йому, як досягти цього практично. Ісаак хвалить його за таке влучне питання. У наступній, десятій бесіді авва розповідає про «формулу», або про те, що пізніше стало називатися монологічною молитвою на заході і на сході «Ісусовою молитвою». У якості молитовної формули він радить вірш «Поспішай, Боже, позбавити мене, поспішай, Господи, на допомогу мені» (Пс 69:2), який згодом св.Бенедикт, в знак поваги до Касіяна, зробив частиною Opus Dei, молитви Літургії Годин. Молитовна формула в своїй простоті і чистоті концентрує все те, що містить в собі наш завантажений розум і наші неспокійні почуття. Її «невпинне і безперервне» повторення «відкине багатство усіх помислів» (Співбесіди 10, 11), ведучи через вбогість духу до чистоти серця. Далі Ісаак описує всі ті стани розуму, з якими належить зіткнутися кожному, хто приймається за практику споглядальної молитви. Діапазон цих станів є дуже широким — захват і депресія, неуважність і сонливість, страх і занепокоєння. Молитовна формула стає вірним провідником, що веде нас до мети через всі ці стани. Вона перебуває з нами «в радості і в скорботі», і врешті-решт входить у серце, де продовжує повторюватися і в сні, і пробуджується з нами вранці. «Нехай супроводжує нас повсякчас, і особливо коли ми починаємо або завершуємо яку справу…».

Цей спосіб молитви є відмінним від інших, але в той же час він нерозривно пов’язаний з lectio, з читанням Писання. Таке читання, за словами Касіяна, буде ще більш насиченим і просвітленим в результаті повторення формули, яка веде до вбогості духу через концентрацію і об’єднання нашого уваги. Він додає, що все це не так вже й просто, але плоди такої праці виправдовують усі витрачені зусилля. Передбачаючи тривалий розвиток традиції, що струмує із стародавньої єгипетської пустелі в нашу не менш посушливу епоху, Касіян зауважує, що це вчення призначене для «початківців» (Співбесіди 10, 14), і за притаманними йому якостями ніхто не виключений із можливості досягти його універсальної мети — а ні монахи, а ні блудниці. І мета ця — чистота серця.

break

о.Лоренс Фрімен OSB
(Фрагмент з курсу «Коріння християнського містицизму»)

 Підпишіться на розсилку новин сайту,
та отримуйте щотижня листи «Школи медитації»